Nehemiah 5

І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв.

И се надигна голям вик от народа и от жените им против братята им, юдеите.

І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!

И имаше такива, които казваха: Ние, синовете ни и дъщерите ни сме мнозина, затова нека ни се даде жито да ядем и да живеем!

І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!

А имаше и такива, които казваха: Ние заложихме нивите си и лозята си, и къщите си, за да ни се даде жито заради глада.

І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.

Имаше и такива, които казваха: Срещу нивите и лозята си ние взехме пари назаем за царския данък.

А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим...

Но сега, нашите тела са като телата на братята ни, нашите деца са като техните деца. И ето, ние ще трябва да даваме синовете си и дъщерите си на работа като роби, и някои от дъщерите ни са вече заробени, а ние сме безсилни да ги откупим, защото нивите и лозята ни са на други.

І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!

И когато чух вика им и тези думи, много се разгневих.

А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори.

И размислих в себе си и се скарах с благородните и първенците, и им казах: Вие вземате лихва всеки от брат си! И свиках против тях голямо събрание и им казах:

І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова...

Ние според силата си изкупихме братята си, юдеите, които бяха продадени на езичниците. А вие сами ли ще продадете братята си? Или те да се продадат на нас? А те мълчаха и не намериха отговор.

І сказав я: Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?

И аз казах: Не е добро това, което правите. Не трябва ли да ходите в страха на нашия Бог, за да не сме за присмех на езичниците, нашите врагове?

Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!

Но и аз, братята ми и слугите ми, сме им заели пари и жито, но моля ви, нека оставим тази лихва!

Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них!

И така, върнете им още днес нивите им, лозята им, маслините им и къщите им, а също и една стотна част от парите и от житото, от виното и от маслиненото масло, които сте им заели.

І вони сказали: Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш! І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.

Тогава те казаха: Ще ги върнем и нищо няма да искаме от тях. Както казваш, така ще направим. Тогава повиках свещениците и ги заклех, че ще направят според това обещание.

Витрусив я й свою пазуху та й сказав: Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній! І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.

Отърсих още и пазвата си и казах: Така да отърси Бог от къщата му и от труда му всекиго, който не изпълни това обещание! Да, така да бъде отърсен и изпразнен! И цялото събрание каза: Амин! И прославиха ГОСПОДА. И народът постъпи според това обещание.

Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.

И от времето, когато царят ме назначи за областен управител над тях в юдовата земя, от двадесетата година до тридесет и втората година на цар Артаксеркс, дванадесет години, аз с братята си не съм вземал заплатата на областен управител.

А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.

А предишните областни управители, които бяха преди мен, бяха налагали товар на народа и бяха вземали от тях хляб и вино, освен четиридесет сикъла сребро. И слугите им бяха господарували над народа. Но аз не правех така, понеже се боях от Бога.

також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.

И също помагах в работата на тази стена; и нива не купихме; и всичките ми слуги бяха събрани там за делото.

А за столом моїм були юдеї та заступники, сто й п'ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.

И юдеите и първенците, сто и петдесет мъже освен онези, които идваха при нас от народите около нас, бяха на трапезата ми.

А що готовилося на один день, було: віл один, худоби дрібної шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.

А това, което се готвеше всеки ден, беше едно говедо, шест избрани овце и птици се готвеха за мен, а веднъж на десет дни имахме изобилно всякакво вино. И при всичко това аз не поисках заплатата на областен управител, защото робството тежеше силно върху този народ.

Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!

Помни ме, Боже мой, за добро заради всичко, което съм сторил за този народ!