Psalms 137

Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!
در کنار رودخانه‌های بابل نشستیم و به یاد صهیون گریه کردیم.
На вербах у ньому повісили ми свої арфи,
آلات موسیقی خود را بر شاخه‌های درختان بید آویختیم.
співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!
زیرا کسانی‌که ما را به اسارت برده بودند، از ما خواستند تا برایشان یکی از سرودهای صهیون را بخوانیم و آنها را سرگرم کنیم.
Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?
امّا چگونه می‌توانستیم سرود خداوند را در دیار بیگانه بسراییم؟
Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!
ای اورشلیم، اگر تو را فراموش کنم، دست راستم خشک گردد تا دیگر نتوانم چنگ بنوازم.
Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...
اگر تو را ای اورشلیم، به یاد نیاورم و تو را بر همهٔ شادی‌ها ترجیح ندهم، زبانم به کامم بچسبد و لال شوم.
Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...
خداوندا، به یادآور، روزی را که اَدومیان اورشلیم را تسخیر کردند و فریاد می‌زدند: «آن را با خاک یکسان کنید.»
Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!
ای بابل، تو ویران خواهی شد. خوشا به حال کسی‌که آن چه تو بر سر ما آوردی، بر سر خودت بیاورد.
Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...
خوشا به حال کسی‌که کودکان تو را بگیرد و آنها را به صخره‌ها بکوبد.