Psalms 137

Babelin virtain tykönä me istuimme ja itkimme, kuin me Zionin muistimme.

Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!

Kanteleemme me ripustimme pajuihin, jotka siellä olivat.

На вербах у ньому повісили ми свої арфи,

Siellä he käskivät meidän veisata, jotka meitä vankina pitivät, ja iloita meidän itkussamme: Veisatkaat meille Zionin virsiä.

співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!

Kuinka me veisaisimme Herran veisun vieraalla maalla?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?

Jos minä unohdan sinua, Jerusalem, niin olkoon oikia käteni unohdettu.

Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!

Tarttukoon kieleni suuni lakeen, ellen minä sinua muista, ellen minä tee Jerusalemia ylimmäiseksi ilokseni.

Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...

Herra, muista Edomin lapsia Jerusalemin päivänä, jotka sanovat: repikäät maahan hamaan hänen perustukseensa asti.

Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...

Sinä hävitetty tytär, Babel; autuas on, se joka sinulle kostaa, niinkuin sinä meille tehnyt olet.

Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!

Autuas on se, joka piskuiset lapses ottaa ja paiskaa kiviin.

Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...