Psalms 42

(По слав. 41) За първия певец. Маскил на Кореевите синове. Както еленът желае водните потоци, така душата ми желае Теб, Боже!

Для дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.

Душата ми жадува за Бога, за живия Бог. Кога ще дойда и ще се явя пред Божието лице?

Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,

Моите сълзи ми станаха храна ден и нощ, като цял ден ми говорят: Къде е твоят Бог?

душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?

Това си припомням и изливам душата си вътре в себе си — как преминавах с множеството и отивах с тях в Божия дом с глас на радост и хваление, с множество, което празнуваше.

Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?

Защо си отпаднала, душо моя? И защо стенеш в мен? Надявай се на Бога, защото аз още ще Го хваля за спасението от лицето Му.

Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу...

Боже мой, душата ми е отпаднала в мен; затова си спомням за Теб от йорданската земя и от ермонските височини, от планината Мисар.

Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!

Бездна огласява бездна при шума на Твоите водопади. Всичките Твои вълни и Твои развълнувани води преминаха над мен.

Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.

ГОСПОД ще заповяда милостта Си през деня и песента Му ще бъде с мен през нощта — молитва към Бога на моя живот.

Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.

Ще кажа на Бога, моята канара: Защо си ме забравил? Защо ходя опечален от притеснението от врага?

Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!

Враговете ми ме подиграват, като че трошат костите ми, като всеки ден ми казват: Къде е Твоят Бог?

Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

Защо си отпаднала, душо моя? И защо стенеш в мен? Надявай се на Бога, защото аз още ще Го хваля; Той е спасение на лицето ми и моят Бог.

Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!