Lamentations 4

Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!

Как потъмня златото, измени се най-чистото злато! Камъните на светилището се изсипаха по всички ъгли на улиците!

Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!

Скъпоценните синове на Сион, сравними с чисто злато, как се считат за глинени съдове, дело на грънчарска ръка!

Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:

Даже чакалите дават мляко и кърмят малките си, а дъщерята на народа ми се ожесточи като камилоптиците в пустинята.

язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...

Езикът на кърмачето се залепя на небцето му от жажда; децата искат хляб, но няма кой да им подаде.

Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...

Онези, които ядяха избрани ястия, гинат по улиците, отгледаните в пурпур прегръщат бунището.

І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...

Защото наказанието за беззаконието на дъщерята на народа ми стана по-голямо от наказанието за греха на Содом, който беше разорен в един миг, без да го допрат човешки ръце.

Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,

Назиреите й бяха по-чисти от сняг, по-бели от мляко, снагата им беше по-червена от рубини, блестяха като сапфир.

а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...

По тъмно от сажди е лицето им, не се познават по улиците. Кожата им залепна за костите им, изсъхна, стана като дърво.

Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...

По-щастливи бяха убитите от меч от убитите от глад, защото тези чезнат прободени от липсата на плодовете на полето.

Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...

Ръцете на милостивите жени свариха децата им; те им станаха храна при разрушението на дъщерята на народа ми.

Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!

ГОСПОД изпълни яростта Си, изля пламтящия Си гняв. Запали в Сион огън, който пояде основите му.

Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...

Не вярваха земните царе и жителите на целия свят, че притеснител и враг щеше да влезе в ерусалимските порти.

Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...

Това е заради греховете на пророците му и заради беззаконията на свещениците му, които проливаха сред него кръвта на праведните.

По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.

Те се лутаха като слепи по улиците, оскверниха се с кръв, така че не можеше да се допре човек до дрехите им.

Уступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!

Отстъпете, нечисти! — викаха към тях. Отстъпете, отстъпете, не се допирайте! Когато бягаха, се скитаха. Говореше се сред народите: Няма да пребивават повече при нас.

Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...

Присъствието на ГОСПОДА ги разпръсна, Той няма повече да ги погледне. Свещеник не беше почетен, старейшина не беше помилван.

Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...

Още чезнат очите ни по суетната ни помощ. В очакването си чакахме народ, който няма да спаси.

Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...

Ловуват стъпките ни, така че не можем да ходим по площадите си. Краят ни е близо, изпълниха се дните ни, да, краят ни дойде.

Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...

Преследвачите ни станаха по-леки от орлите на небето; по планините ни гониха, в пустинята ни дебнаха.

Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.

Жизненото ни дихание, ГОСПОДНИЯТ помазаник, се хвана в ямите им — за когото казвахме: Под сянката му ще живеем сред народите.

Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!

Радвай се и се весели, дъще едомска, жителко на земята Уз! И до теб ще дойде чашата, ще се напиеш и ще се разголиш.

Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!

Свърши наказанието за беззаконието ти, дъще сионска, няма вече да те откара в плен. Ще накаже твоето беззаконие, дъще едомска, ще открие греховете ти.