Job 31

Εκαμον συνθηκην μετα των οφθαλμων μου και πως να εχω τον στοχασμον μου επι παρθενον;

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

και τι το μεριδιον παρα Θεου ανωθεν; και η κληρονομια του Παντοδυναμου εκ των υψηλων;

І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

Ουχι αφανισμος δια τον ασεβη; και ταλαιπωρια δια τους εργατας της ανομιας;

Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

δεν βλεπει αυτος τας οδους μου και απαριθμει παντα τα βηματα μου;

Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

Εαν περιεπατησα με ψευδος, η ο πους μου εσπευσεν εις δολον,

Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

ας με ζυγιση δια της σταθμης της δικαιοσυνης και ας γνωριση ο Θεος την ακεραιοτητα μου

то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

αν το βημα μου εξετραπη απο της οδου και η καρδια μου επηκολουθησε τους οφθαλμους μου, και αν κηλις προσεκολληθη εις τας χειρας μου

Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

να σπειρω, και αλλος να φαγη και να εκριζωθωσιν οι εκγονοι μου.

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

Αν η καρδια μου ηπατηθη υπο γυναικος, η παρεμονευσα εις την θυραν του πλησιον μου,

Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

η γυνη μου να αλεση δι αλλον, και αλλοι να πεσωσιν επ αυτην.

то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

Διοτι μιαρον ανομημα τουτο και αμαρτημα καταδικον

Бо гидота оце, й це провина підсудна,

διοτι ειναι πυρ κατατρωγον μεχρις αφανισμου, και ηθελεν εκριζωσει παντα τα γεννηματα μου.

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...

Αν κατεφρονησα την κρισιν του δουλου μου η της δουλης μου, οτε διεφεροντο προς εμε,

Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

τι θελω καμει τοτε, οταν εγερθη ο Θεος; και οταν επισκεφθη, τι θελω αποκριθη προς αυτον;

то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

Ο ποιησας εμε εν τη κοιλια, δεν εποιησε και εκεινον; και δεν εμορφωσεν ημας ο αυτος εν τη μητρα;

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

Αν ηρνηθην την επιθυμιαν των πτωχων, η εμαρανα τους οφθαλμους της χηρας,

Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

η εφαγον μονος τον αρτον μου, και ο ορφανος δεν εφαγεν εξ αυτου

Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

διοτι ο μεν εκ νεοτητος μου ετρεφετο μετ εμου, ως μετα πατρος, την δε εκ κοιλιας της μητρος μου ωδηγησα

Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

αν ειδον τινα απολλυμενον δι ελλειψιν ενδυματος η πτωχον χωρις σκεπασματος,

Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

αν οι νεφροι αυτου δεν με ευλογησαν και δεν εθερμανθη με το μαλλιον των προβατων μου,

чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

αν εσηκωσα την χειρα μου κατα του ορφανου, βλεπων οτι υπερισχυον εν τη πυλη,

Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

να πεση ο βραχιων μου εκ του ωμου, και η χειρ μου να συντριφθη εκ του αγκωνος.

хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

Διοτι ο παρα του Θεου ολεθρος ητο εις εμε φρικη και δια την μεγαλειοτητα αυτου δεν ηθελον δυνηθη να ανθεξω.

Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...

Αν εθεσα εις το χρυσιον την ελπιδα μου, η ειπα προς το καθαρον χρυσιον, Σ⊇ εισαι το θαρρος μου,

Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

αν ευφρανθην διοτι ο πλουτος μου ητο μεγας και διοτι η χειρ μου ευρηκεν αφθονιαν,

Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

αν εθεωρουν τον ηλιον αναλαμποντα η την σεληνην περιπατουσαν εν τη λαμπροτητι αυτης,

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

και η καρδια μου εθελχθη κρυφιως, η με το στομα μου εφιλησα την χειρα μου,

то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

και τουτο ηθελεν εισθαι ανομημα καταδικον διοτι ηθελον αρνηθη τον Θεον τον Υψιστον.

це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

Αν εχαρην εις τον αφανισμον του μισουντος με, η επεχαρην οτε ευρηκεν αυτον κακον

Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

διοτι ουδε αφηκα το στομα μου να αμαρτηση, ευχομενος καταραν εις την ψυχην αυτου

Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

αν οι ανθρωποι της σκηνης μου δεν ειπον, τις θελει δειξει ανθρωπον μη χορτασθεντα απο των κρεατων αυτου;

Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?

Ο ξενος δεν διενυκτερευεν εξω ηνοιγον την θυραν μου εις τον οδοιπορον

Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

αν εσκεπασα την παραβασιν μου ως ο Αδαμ, κρυπτων την ανομιαν μου εν τω κολπω μου

Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

διοτι μηπως εφοβουμην μεγα πληθος, η με ετρομαζεν η καταφρονησις των οικογενειων, ωστε να σιωπησω και να μη εκβω εκ της θυρας;

Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...

Ω να ητο τις να με ηκουεν. Ιδου, η επιθυμια μου ειναι να απεκρινετο ο Παντοδυναμος εις εμε, και ο αντιδικος μου να εγραφε βιβλιον.

О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...

Βεβαιως ηθελον βαστασει αυτο επι του ωμου μου, ηθελον περιδεσει αυτο στεφανον επ εμε

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

ηθελον φανερωσει προς αυτον τον αριθμον των βηματων μου ως αρχων ηθελον πλησιασει εις αυτον.

Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.

Αν ο αγρος μου καταβοα εναντιον μου και κλαιωσιν ομου οι αυλακες αυτου,

Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

αν εφαγον τον καρπον αυτον χωρις μισθον, η εκαμον να εκβη η ψυχη των γεωργων αυτου,

якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

Ας φυτρωσωσι τριβολοι αντι σιτου και ζιζανια αντι κριθης. Ετελειωσαν οι λογοι του Ιωβ.

то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.