Job 3

Μετα ταυτα ηνοιξεν ο Ιωβ το στομα αυτου, και κατηρασθη την ημεραν αυτου.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Και ελαλησεν ο Ιωβ και ειπεν

І Йов заговорив та й сказав:

Ειθε να χαθη η ημερα καθ ην εγεννηθην, και η νυξ καθ ην ειπον, Εγεννηθη αρσενικον.

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Η ημερα εκεινη να ηναι σκοτος ο Θεος να μη αναζητηση αυτην ανωθεν, και να μη φεγξη επ αυτην φως.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Σκοτος και σκια θανατου να αμαυρωσωσιν αυτην γνοφος να επικαθηται επ αυτην. Να επελθωσιν επ αυτην ως πικροτατην ημεραν.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Την νυκτα εκεινην να κατακρατηση σκοτος να μη συναφθη με τας ημερας του ετους να μη εισελθη εις τον αριθμον των μηνων.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ιδου, ερημος να ηναι η νυξ εκεινη φωνη χαρμοσυνος να μη επελθη επ αυτην.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Να καταρασθωσιν αυτην οι καταρωμενοι τας ημερας, οι ετοιμοι να ανεγειρωσι το πενθος αυτων.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Να σκοτισθωσι τα αστρα της εσπερας αυτης να προσμενη το φως, και να μη ερχηται και να μη ιδη τα βλεφαρα της αυγης

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

διοτι δεν εκλεισε τας θυρας της κοιλιας της μητρος μου, και δεν εκρυψε την θλιψιν απο των οφθαλμων μου.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Δια τι δεν απεθανον απο μητρας; και δεν εξεπνευσα αμα εξηλθον εκ της κοιλιας;

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Δια τι με υπεδεχθησαν τα γονατα; η δια τι οι μαστοι δια να θηλασω;

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Διοτι τωρα ηθελον κοιμασθαι και ησυχαζει ηθελον υπνωττει τοτε ηθελον εισθαι εις αναπαυσιν,

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

μετα βασιλεων και βουλευτων της γης, οικοδομουντων εις εαυτους ερημωσεις

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

η μετα αρχοντων, οιτινες εχουσι χρυσιον, οιτινες εγεμισαν τους οικους αυτων αργυριου

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

η ως εξαμβλωμα κεκρυμμενον δεν ηθελον υπαρχει, ως βρεφη μη ιδοντα φως.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Εκει οι ασεβεις παυουσιν απο του να ταραττωσι, και εκει αναπαυονται οι κεκοπιασμενοι

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

εκει αναπαυονται ομου οι αιχμαλωτοι δεν ακουουσι φωνην καταδυναστου

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

εκει ειναι ο μικρος και ο μεγας και ο δουλος, ελευθερος του κυριου αυτου.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Δια τι εδοθη φως εις τον δυστυχη, και ζωη εις τον πεπικραμενον την ευχην,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

οιτινες ποθουσι τον θανατον και δεν επιτυγχανουσιν, αν και ανορυττωσιν αυτον μαλλον παρα κεκρυμμενους θησαυρους,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

οιτινες υπερχαιρουσιν, υπερευφραινονται, οταν ευρωσι τον ταφον;

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Δια τι εδοθη φως εις ανθρωπον, του οποιου η οδος ειναι κεκρυμμενη, και τον οποιον ο Θεος περιεκλεισε;

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Διοτι προ του φαγητου μου ερχεται ο στεναγμος μου, και οι βρυγμοι μου εκχεονται ως υδατα.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Επειδη εκεινο, το οποιον εφοβουμην, συνεβη εις εμε, και εκεινο, το οποιον ετρομαζον, ηλθεν επ εμε.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Δεν ειχον ειρηνην ουδε αναπαυσιν ουδε ησυχιαν οργη επηλθεν επ εμε.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...