Job 41

“Livyatan’ı çengelle çekebilir misin, Dilini halatla bağlayabilir misin?

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

Burnuna sazdan ip takabilir misin, Kancayla çenesini delebilir misin?

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Yalvarıp yakarır mı sana, Tatlı tatlı konuşur mu?

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

Seninle antlaşma yapar mı, Onu ömür boyu köle edesin diye?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Kuşla oynar gibi onunla oynayabilir misin, Hizmetçilerin eğlensin diye ona tasma takabilir misin?

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Balıkçılar onun üzerine pazarlık eder mi? Tüccarlar aralarında onu böler mi?

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

Derisini zıpkınlarla, Başını mızraklarla doldurabilir misin?

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

Elini üzerine koy da, çıkacak çıngarı gör, Bir daha yapmayacaksın bunu.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Onu yakalamak için umutlanma, Görünüşü bile insanın ödünü patlatır.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Onu uyandıracak kadar yürekli adam yoktur. Öyleyse benim karşımda kim durabilir?

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

[] Kim benden hesap vermemi isteyebilir? Göklerin altında ne varsa bana aittir.

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

“Onun kolları, bacakları, Zorlu gücü, güzel yapısı hakkında Konuşmadan edemeyeceğim.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

Onun giysisinin önünü kim açabilir? Kim onun iki katlı zırhını delebilir?

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

Ağzının kapılarını açmaya kim yeltenebilir, Dehşet verici dişleri karşısında?

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

Sımsıkı kenetlenmiştir Sırtındaki sıra sıra pullar,

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

Öyle yakındır ki birbirine Aralarından hava bile geçmez.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

Birbirlerine geçmişler, Yapışmış, ayrılmazlar.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

Aksırması ışık saçar, Gözleri şafak gibi parıldar.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

Ağzından alevler fışkırır, Kıvılcımlar saçılır.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Kaynayan kazandan, Yanan sazdan çıkan duman gibi Burnundan duman tüter.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Soluğu kömürleri tutuşturur, Alev çıkar ağzından.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Boynu güçlüdür, Dehşet önü sıra gider.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

Etinin katmerleri birbirine yapışmış, Sertleşmiş üzerinde, kımıldamazlar.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

Göğsü taş gibi serttir, Değirmenin alt taşı gibi sert.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

Ayağa kalktı mı güçlüler dehşete düşer, Çıkardığı gürültüden ödleri patlar.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

Üzerine gidildi mi ne kılıç işler, Ne mızrak, ne cirit, ne de kargı.

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!

Demir saman gibi gelir ona, Tunç çürük odun gibi.

Oklar onu kaçırmaz, Anız gibi gelir ona sapan taşları.

Anız sayılır onun için topuzlar, Vınlayan palaya güler.

Keskin çömlek parçaları gibidir karnının altı, Düven gibi uzanır çamura.

Derin suları kaynayan kazan gibi fokurdatır, Denizi merhem çömleği gibi karıştırır.

Ardında parlak bir iz bırakır, İnsan enginin saçları ağarmış sanır.

Yeryüzünde bir eşi daha yoktur, Korkusuz bir yaratıktır.

Kendini büyük gören her varlığı aşağılar, Gururlu her varlığın kralı odur.”