Job 10

“Yaşamımdan usandım, Özgürce yakınacak, İçimdeki acıyla konuşacağım.
Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!
Tanrı’ya: Beni suçlama diyeceğim, Ama söyle, niçin benimle çekişiyorsun.
Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?
Hoşuna mı gidiyor gaddarlık etmek, Kendi ellerinin emeğini reddedip Kötülerin tasarılarını onaylamak?
Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?
Sende insan gözü mü var? İnsanın gördüğü gibi mi görüyorsun?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?
Günlerin ölümlü birinin günleri gibi, Yılların insanın yılları gibi mi ki,
Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,
Suçumu arıyor, Günahımı araştırıyorsun?
що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,
Kötü olmadığımı, Senin elinden beni kimsenin kurtaramayacağını biliyorsun.
хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?
“Senin ellerin bana biçim verdi, beni yarattı, Şimdi dönüp beni yok mu edeceksin?
Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...
Lütfen anımsa, balçık gibi bana sen biçim verdin, Beni yine toprağa mı döndüreceksin?
Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.
Beni süt gibi dökmedin mi, Peynir gibi katılaştırmadın mı?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?
Bana et ve deri giydirdin, Beni kemiklerle, sinirlerle ördün.
Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
Bana yaşam verdin, sevgi gösterdin, İlgin ruhumu korudu.
Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
“Ama bunları yüreğinde gizledin, Biliyorum aklındakini:
А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:
Günah işleseydim, beni gözlerdin, Suçumu cezasız bırakmazdın.
якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...
Suçluysam, vay başıma! Suçsuzken bile başımı kaldıramıyorum, Çünkü utanç doluyum, çaresizim.
Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...
Başımı kaldırsam, aslan gibi beni avlar, Şaşılası gücünü yine gösterirsin üstümde.
А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:
Bana karşı yeni tanıklar çıkarır, Öfkeni artırırsın. Orduların dalga dalga üzerime geliyor.
поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...
“Niçin doğmama izin verdin? Keşke ölseydim, hiçbir göz beni görmeden!
І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,
Hiç var olmamış olurdum, Rahimden mezara taşınırdım.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...
Birkaç günlük ömrüm kalmadı mı? Beni rahat bırak da biraz yüzüm gülsün;
Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,
Dönüşü olmayan yere gitmeden önce, Karanlık ve ölüm gölgesi diyarına,
поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,
Zifiri karanlık diyarına, Ölüm gölgesi, kargaşa diyarına, Aydınlığın karanlığı andırdığı yere.”
до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...