Job 7

Soarta omului pe pămînt este ca a unui ostaş, şi zilele lui sînt ca ale unui muncitor cu ziua.

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Cum suspină robul după umbră, cum îşi aşteaptă muncitorul plata,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

aşa am eu parte de luni de durere, şi partea mea sînt nopţi de suferinţă.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Mă culc, şi zic: ,Cînd mă voi scula? Cînd se va sfîrşi noaptea?` Şi mă satur de frămîntări pînă în revărsatul zorilor.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Trupul mi se acopere cu viermi şi cu o coajă pămîntoasă, pielea-mi crapă şi se desface.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Zilele mele sboară mai iuţi decît suveica ţesătorului, se duc şi nu mai am nicio nădejde!

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Adu-Ţi aminte, Dumnezeule, că viaţa mea este doar o suflare! Ochii mei nu vor mai vedea fericirea.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Ochiul, care mă priveşte, nu mă va mai privi; ochiul tău mă va căuta, şi nu voi mai fi.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Cum se risipeşte norul şi trece, aşa nu se va mai ridica celce se pogoară în Locuinţa morţilor!

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Nu se va mai întoarce în casa lui, şi nu-şi va mai cunoaşte locul în care locuia.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

De aceea nu-mi voi ţinea gura, ci voi vorbi în neliniştea inimii mele, mă voi tîngui în amărăciunea sufletului meu.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Oare o mare sînt eu, sau un balaur de mare, de-ai pus strajă în jurul meu?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Cînd zic: ,Patul mă va uşura, culcuşul îmi va alina durerile,`

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

atunci mă înspăimînţi prin visuri, mă îngrozeşti prin vedenii.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Ah! aş vrea mai bine gîtuirea, mai bine moartea decît aceste oase!

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Le dispreţuiesc!... nu voi trăi în veci... Lasă-mă, căci doar o suflare mi -i viaţa!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Ce este omul, ca să-Ţi pese atît de mult de el, ca să iei seama la el,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

să -l cercetezi în toate dimineţile, şi să -l încerci în toate clipele?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Cînd vei înceta odată să mă priveşti? Cînd îmi vei da răgaz să-mi înghit scuipatul?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Dacă am păcătuit, ce pot să-Ţi fac, Păzitorul oamenilor? Pentruce m'ai pus ţintă săgeţilor Tale, de am ajuns o povară chiar pentru mine însumi?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Pentruce nu-mi ierţi păcatul, şi pentruce nu-mi uiţi fărădelegea? Căci voi adormi în ţărînă, şi cînd mă vei căuta, nu voi mai fi!``

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...