Job 24

Pentruce nu păzeşte Cel Atotputernic vremurile de judecată, şi dece nu văd ceice -L cunosc zilele Lui de pedeapsă?

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Sînt unii cari mută hotarele, fură turmele, şi le pasc;

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

iau măgarul orfanului, iau zălog vaca văduvei;

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

îmbrîncesc din drum pe cei lipsiţi, silesc pe toţi nenorociţii din ţară să se ascundă.

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

Şi aceştia, ca măgarii sălbatici din pustie, ies dimineaţa la lucru să caute hrană, şi în pustie trebuie să caute pînea pentru copiii lor.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

Taie nutreţul care a mai rămas pe cîmp, culeg ciorchinele rămase pe urma culegătorilor în via celui nelegiuit.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

Îi apucă noaptea în umezeală, fără îmbrăcăminte, fără învelitoare împotriva frigului.

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

Îi pătrunde ploaia munţilor, şi, neavînd alt adăpost, se ghemuiesc lîngă stînci.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

Aceia smulg pe orfan dela ţîţă, iau zălog tot ce are săracul.

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

Şi săracii umblă goi de tot, fără îmbrăcăminte, strîng snopii şi -s flămînzi;

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

în grădinile nelegiuitului ei fac untdelemn, calcă teascul, şi le este sete;

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

în cetăţi se aud vaietele celor ce mor, sufletul celor răniţi strigă... Şi Dumnezeu nu ia seama la aceste mişelii!

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Alţii sînt vrăjmaşi ai luminii, nu cunosc căile ei, nu umblă pe cărările ei.

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

Ucigaşul se scoală în revărsatul zorilor, ucide pe cel sărac şi lipsit, şi noaptea fură.

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

Ochiul preacurvarului pîndeşte amurgul: ,Nimeni nu mă va vedea,` zice el, şi îşi pune o măhramă pe faţă.

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

Noaptea sparg casele, ziua stau închişi; se tem de lumină.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

Pentru ei, dimineaţa este umbra morţii, şi cînd o văd, simt toate spaimele morţii.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Dar nelegiuitul alunecă uşor pe faţa apelor, pe pămînt n'are decît o parte blestemată, şi niciodată n'apucă pe drumul celor vii!

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Cum sorb seceta şi căldura apele zăpezii, aşa înghite locuinţa morţilor pe cei ce păcătuiesc.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Pîntecele mamei îl uită, viermii se ospătează cu el, nimeni nu-şi mai aduce aminte de el! Nelegiuitul este sfărîmat ca un copac,

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

el, care pradă pe femeia stearpă şi fără copii, el care nu face nici un bine văduvei!...

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

Şi totuş, Dumnezeu prin puterea Lui lungeşte zilele celor sîlnici, şi iată -i în picioare cînd nu mai trăgeau nădejde de viaţă;

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

El le dă linişte şi încredere, are privirile îndreptate spre căile lor.

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

S'au ridicat; şi într'o clipă nu mai sînt, cad, mor ca toţi oamenii, sînt tăiaţi ca spicele coapte.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Nu este aşa? Cine mă va dovedi de minciună, cine-mi va nimici cuvintele mele?``

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?