Job 7

Porventura não tem o homem duro serviço sobre a terra? E não são os seus dias como os do jornaleiro?

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Como o escravo que suspira pela sombra, e como o jornaleiro que espera pela sua paga,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

assim se me deram meses de escassez, e noites de aflição se me ordenaram.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Havendo-me deitado, digo: Quando me levantarei? Mas comprida é a noite, e farto-me de me revolver na cama até a alva.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

A minha carne se tem vestido de vermes e de torrões de pó; a minha pele endurece, e torna a rebentar-se.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Os meus dias são mais velozes do que a lançadeira do tecelão, e chegam ao fim sem esperança.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Lembra-te de que a minha vida é um sopro; os meus olhos não tornarão a ver o bem.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Os olhos dos que agora me veem não me verão mais; os teus olhos estarão sobre mim, mas não serei mais.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Tal como a nuvem se desfaz e some, aquele que desce à sepultura nunca tornará a subir.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Nunca mais tornará à sua casa, nem o seu lugar o conhecerá mais.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Por isso não reprimirei a minha boca; falarei na angústia do meu espírito, queixar-me-ei na amargura da minha alma.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Sou eu o mar, ou um monstro marinho, para que me ponhas uma guarda?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Quando digo: Confortar-me-á a minha cama, meu leito aliviará a minha queixa,

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

então me espantas com sonhos, e com visões me atemorizas;

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

de modo que eu escolheria antes a estrangulação, e a morte do que estes meus ossos.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

A minha vida abomino; não quero viver para sempre; retira-te de mim, pois os meus dias são vaidade.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Que é o homem, para que tanto o engrandeças, e ponhas sobre ele o teu pensamento,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

e cada manhã o visites, e cada momento o proves?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Até quando não apartarás de mim a tua vista, nem me largarás, até que eu possa engolir a minha saliva?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Se peco, que te faço a ti, ó vigia dos homens? Por que me fizeste alvo dos teus dardos? Por que a mim mesmo me tornei pesado?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Por que me não perdoas a minha transgressão, e não tiras a minha iniquidade? Pois agora me deitarei no pó; tu me buscarás, porém eu não serei mais.

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...