Romans 9

Jeg sier sannhet i Kristus, jeg lyver ikke, min samvittighet vidner med mig i den Hellige Ånd,

Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого,

at jeg har en stor sorg og en uavlatelig gremmelse i mitt hjerte.

що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого!

For jeg vilde ønske at jeg selv var forbannet bort fra Kristus for mine brødre, mine frender efter kjødet,

Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

de som er israelitter, de som barnekåret og herligheten og paktene og lovgivningen og gudstjenesten og løftene tilhører,

вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці,

de som fedrene tilhører, og som Kristus er kommet fra efter kjødet, han som er Gud over alle ting, velsignet i evighet. Amen.

що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь.

Dog ikke som om Guds ord har slått feil. For ikke alle som er av Israels ætt, er derfor Israel;

Не так, щоб Слово Боже не збулося. Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля,

heller ikke er alle, fordi de er Abrahams ætt, derfor hans barn; men: I Isak skal det nevnes dig en ætt,

і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: в Ісаку буде насіння тобі.

det er: ikke kjødets barn er Guds barn, men løftets barn regnes til ætten;

Цебто, не тілесні діти то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння.

for et løftes ord er dette: Ved denne tid vil jeg komme, og da skal Sara ha en sønn.

А слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари.

Og ikke bare dette; men så var det også med Rebekka, hun som var fruktsommelig ved én, Isak, vår far.

І не тільки це, але й Ревекка зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака,

For da de ennu var ufødte og ennu ikke hadde gjort hverken godt eller ondt - forat Guds råd efter hans utvelgelse skulde stå ved makt, ikke ved gjerninger, men ved ham som kaller -

бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, щоб позосталась постанова Божа у вибранні

da blev det sagt til henne: Den eldste skal tjene den yngste;

не від учинків, але від Того, Хто кличе, сказано їй: Більший служитиме меншому,

som skrevet er: Jakob elsket jeg, men Esau hatet jeg.

як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів.

Hvad skal vi da si? er der vel urettferdighet hos Gud? Langt derifra!

Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні!

for til Moses sier han: Jeg vil miskunne mig over den som jeg miskunner mig over, og ynkes over den som Jeg ynkes over.

Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись.

Så står det da ikke til den som vil, heller ikke til den som løper, men til Gud, som gjør miskunnhet.

Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.

For Skriften sier til Farao: Just til dette opreiste jeg dig at jeg kunde vise min makt på dig, og at mitt navn kunde bli kunngjort over all jorden.

Бо Писання говорить фараонові: Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення.

Altså: hvem han vil, den miskunner han sig over; og hvem han vil, den forherder han.

Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує.

Du vil da si til mig: Hvad har han da ennu å klage over? for hvem står vel hans vilje imot?

А ти скажеш мені: Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його?

Men hvem er da du, menneske, som tar til gjenmæle mot Gud? Vil da verket si til virkeren: Hvorfor gjorde du mig slik?

Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так?

Eller har ikke pottemakeren makt over leret, så han av samme deig kan arbeide det ene kar til ære, det andre til vanære?

Чи ганчар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?

Men om nu Gud, skjønt han vilde vise sin vrede og kunngjøre sin makt, dog i stort langmod tålte vredens kar, som var dannet til undergang,

Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль,

så han også kunde kunngjøre sin herlighets rikdom over miskunnhetens kar, som han forut hadde beredt til herlighet?

і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу,

Og til å bli slike kalte han også oss, ikke bare av jøder, men også av hedninger,

на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

som han også sier hos Hoseas: Det som ikke er mitt folk, vil jeg kalle mitt folk, og henne som ikke er elsket, vil jeg kalle min elskede,

Як і в Осії Він говорить: Назву Своїм народом не людей Моїх, і не улюблену улюбленою,

og det skal skje: På det sted hvor det blev sagt til dem: I er ikke mitt folk, der skal de kalles den levende Guds barn.

і на місці, де сказано їм: Ви не Мій народ, там названі будуть синами Бога Живого!

Og Esaias roper ut over Israel: Om tallet på Israels barn er som havets sand, så skal bare levningen bli frelst;

А Ісая взиває про Ізраїля: Коли б число синів Ізраїлевих було, як морський пісок, то тільки останок спасеться,

for sitt ord skal Herren utføre og hastig fullbyrde på jorden.

бо вирок закінчений та скорочений учинить Господь на землі!

Og som Esaias forut har sagt: Hadde ikke den Herre Sebaot levnet oss en sæd, så var vi blitt som Sodoma og gjort like med Gomorra.

І як Ісая віщував: Коли б Господь Саваот не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содом, і подібні були б до Гоморри!

Hvad skal vi da si? At hedninger som ikke søkte rettferdighet, de vant rettferdighet, men det var rettferdigheten av tro;

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,

Israel derimot, som søkte rettferdighetens lov, de vant ikke frem til denne lov.

а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.

Hvorfor det? Fordi de ikke søkte den ved tro, men ved gjerninger; for de støtte an mot snublestenen,

Чому? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Закону; вони бо спіткнулись об камінь спотикання,

som skrevet er: Se, jeg legger i Sion en snublesten og en anstøtsklippe; den som tror på ham, skal ikke bli til skamme.

як написано: Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоромиться!