Psalms 17

En bønn av David. Hør, Herre, på rettferdighet, merk på mitt klagerop, vend øret til min bønn fra leber uten svik!

Молитва Давидова. Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє! Почуй молитву мою із уст необлудних!

La min rett gå ut fra ditt åsyn, dine øine skue hvad rett er!

Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!

Du har prøvd mitt hjerte, gjestet det om natten, du har ransaket mig, du fant intet; min munn viker ikke av fra mine tanker.

Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого. і роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,

Mot menneskenes gjerninger har jeg efter dine lebers ord tatt mig i vare for voldsmannens stier.

а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.

Mine skritt holdt fast ved dine fotspor, mine trin vaklet ikke.

Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!

Jeg roper til dig, for du svarer mig, Gud! Bøi ditt øre til mig, hør mitt ord!

Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,

Vis din miskunnhet i underfulle gjerninger, du som med din høire hånd frelser dem som flyr til dig, fra deres motstandere!

покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.

Vokt mig som din øiesten, skjul under dine vingers skygge

Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

for de ugudelige, som ødelegger mig, mine dødsfiender, som omringer mig!

від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!

Sitt fete hjerte lukker de til, med sin munn taler de overmodig.

Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.

Hvor vi går, kringsetter de mig nu; sine øine retter de på å felle mig til jorden.

Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю...

Han er lik en løve som stunder efter å sønderrive, og en ung løve som ligger på lønnlige steder.

із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті...

Reis dig, Herre, tred ham i møte, slå ham ned, frels min sjel fra den ugudelige med ditt sverd,

Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,

fra menneskene med din hånd, Herre, fra denne verdens mennesker, som har sin del i livet, og hvis buk du fyller med dine skatter, som er rike på sønner og efterlater sin overflod til sine barn.

від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.

Jeg skal i rettferdighet skue ditt åsyn, jeg skal, når jeg våkner, mettes ved din skikkelse.

А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!