Lamentations 3

Jeg er den mann som har sett elendighet under hans vredes ris.

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Mig har han ledet og ført i mørke og ikke i lys.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Bare mot mig vender han atter og atter sin hånd den hele dag.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Han lot mitt kjøtt og min hud fortæres; han knuste mine ben.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Han bygget en mur mot mig og omringet mig med bitterhet og møie.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

På mørke steder lot han mig bo som de for lenge siden døde.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Han murte igjen for mig, så jeg ikke kan komme ut; han gjorde mine lenker tunge.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Om jeg enn ropte og skrek, lukket han sitt øre for min bønn.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Han tilmurte mine veier med hugne stener, mine stier gjorde han krokete.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

En lurende bjørn var han mot mig, en løve i skjul.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Mine veier gjorde han til avveier, han sønderrev mig og ødela mig.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Han spente sin bue og stilte mig op til mål for sin pil.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Han lot sitt koggers sønner fare inn i mine nyrer.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Jeg er blitt til latter for alt mitt folk, til en spottesang for dem hele dagen.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Han mettet mig med bitre urter, han gav mig rikelig malurt å drikke.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Han knuste mine tenner, han gav mig småsten å ete, han trykte mig ned i asken.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Du forkastet mig og tok bort min fred; jeg glemte det som godt er,

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

og jeg sa: Det er forbi med min kraft og mitt håp til Herren.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Kom i hu min elendighet og min landflyktighet - malurt og galle!

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Min sjel kommer det i hu og er nedbøiet i mig.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Dette vil jeg ta mig til hjerte, derfor vil jeg håpe:

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Herrens miskunnhet er det at det ikke er forbi med oss; for hans barmhjertighet har ennu ikke ende.

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Den er ny hver morgen, din trofasthet er stor.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Herren er min del, sier min sjel; derfor håper jeg på ham.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Herren er god mot dem som bier efter ham, mot den sjel som søker ham.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Det er godt at en bier i stillhet efter Herrens frelse.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Det er godt for en mann at han bærer åk i sin ungdom,

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

at han sitter ene og tier, når han legger byrder på ham,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

at han trykker sin munn i støvet og sier: Kanskje det ennu er håp -

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

at han vender sitt kinn til den som slår ham, lar sig mette med hån.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

For Herren forkaster ikke til evig tid,

Бо Господь не навіки ж покине!

men om han bedrøver, så forbarmer han sig igjen efter sin rike miskunnhet;

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

for det er ikke av hjertet han plager eller bedrøver menneskenes barn.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Når nogen knuser alle jordens fanger under sine føtter,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

bøier mannens rett for den Høiestes åsyn

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

eller gjør en mann urett i hans sak - mon Herren ikke ser det?

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Hvem talte så det skjedde, uten at Herren bød det?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Er det ikke fra den Høiestes munn både de onde og de gode ting utgår?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Hvorfor klager et menneske som lever? Enhver klage over sin egen synd!

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

La oss ransake våre veier og granske dem, og la oss vende om til Herren!

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

La oss løfte vårt hjerte og våre hender til Gud i himmelen!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Vi har syndet og vært gjenstridige; du har ikke tilgitt.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Du innhyllet dig i vrede og forfulgte oss; du slo ihjel, du sparte ikke.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Du innhyllet dig i skyer, så ingen bønn trengte igjennem.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Til skarn og utskudd gjorde du oss midt iblandt folkene.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

De spilte op sin munn mot oss alle våre fiender.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Gru og grav er blitt oss til del, ødeleggelse og undergang.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Bekker av tårer rinner fra mitt øie fordi mitt folks datter er gått under.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Mitt øie rinner og har ikke ro, det får ingen hvile,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

før Herrens øie ser ned fra himmelen.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Mitt øie volder min sjel smerte for alle min stads døtres skyld.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Hårdt jaget de mig som en fugl de som var mine fiender uten årsak.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

De vilde gjøre ende på mitt liv, de vilde kaste mig i brønnen, og de kastet sten på mig.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Vannene strømmet over mitt hode; jeg sa: Jeg er fortapt.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Jeg påkalte ditt navn, Herre, fra den dypeste brønn.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Du hørte min røst; lukk ikke ditt øre for mitt rop, men la mig få lindring!

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Du var nær den dag jeg kalte på dig; du sa: Frykt ikke!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Herre, du har ført min sjels sak, du har frelst mitt liv.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Herre, du har sett den urett jeg har lidt; døm i min sak!

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Du har sett all deres hevn, alle deres onde råd mot mig.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Du har hørt deres hån, Herre, alle deres onde råd mot mig,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

mine motstanderes tale og deres tanker mot mig den hele dag.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Akt på dem når de sitter, og når de står op! De synger spottesanger om mig.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Du vil gjøre gjengjeld mot dem, Herre, efter deres henders gjerning.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Du vil legge et dekke over deres hjerte, din forbannelse vil bli dem til del.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Du vil forfølge dem i vrede og ødelegge dem, så de ikke mere finnes under Herrens himmel.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!