Job 16

Da tok Job til orde og sa:

А Йов відповів та й сказав:

Jeg har hørt meget som dette; I er plagsomme trøstere alle sammen.

Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

Blir det aldri ende på de vindige ord? Eller hvad egger dig til å svare?

Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

Også jeg kunde tale som I; om I var i mitt sted, kunde jeg sette ord sammen mot eder, og jeg kunde ryste på hodet over eder;

І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

jeg kunde styrke eder med min munn, og mine lebers medynk kunde stille eders smerte.

устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

Om jeg taler, stilles ikke min smerte, og lar jeg det være, hvad lindring får jeg da?

Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

Ja, nu har han trettet mig ut; du har ødelagt hele mitt hus.

Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

Og du grep mig fatt - det blev et vidne mot mig; min magerhet stod op imot mig, like i mitt åsyn vidnet den mot mig.

і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

Hans vrede sønderrev mig og forfulgte mig; han skar tenner imot mig; som min motstander hvesset han sine øine mot mig.

Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...

De spilet op sin munn mot mig, med hån slo de mine kinnben; alle slo de sig sammen mot mig.

Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

Gud gir mig i urettferdige folks vold og styrter mig i ugudelige menneskers hender.

Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...

Jeg levde i ro; da sønderbrøt han mig, han grep mig i nakken og sønderknuste mig, han satte mig op til skive for sig.

Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Hans skyttere kringsatte mig, han kløvde mine nyrer uten barmhjertighet; han øste ut min galle på jorden.

Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...

Han rev i mig rift på rift; han stormet mot mig som en kjempe.

Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...

Jeg har sydd sekk om min hud og stukket mitt horn i støvet;

Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...

mitt ansikt er rødt av gråt, og over mine øielokk ligger det dødsskygge.

Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

Og dog er det ingen urett i mine hender, og min bønn er ren.

хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

Å jord, dekk ikke mitt blod, og måtte det ikke være noget sted hvor mitt skrik stanser!

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

Selv nu har jeg mitt vidne i himmelen og i det høie en som kan stadfeste mine ord.

бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...

Stadig spotter mine venner mig; mot Gud skuer gråtende mitt øie,

Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

at han må la mannen få rett i hans strid med Gud og menneskebarnet rett mot hans næste;

і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

for få år vil det gå før jeg vandrer den vei som jeg ikke vender tilbake.

бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...