Job 14

Et menneske, født av en kvinne, lever en kort tid og mettes med uro.

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Som en blomst skyter han op og visner, han farer bort som skyggen og holder ikke stand.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Endog over en sådan holder du dine øine åpne, og mig fører du frem for din domstol!

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Kunde det bare komme en ren av en uren! Ikke én!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Når hans dager er fastsatt, hans måneders tall bestemt hos dig, når du har satt ham en grense som han ikke kan overskride,

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

så vend ditt øie bort fra ham, så han kan ha ro så vidt at han kan glede sig som en dagarbeider ved sin dag!

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

For treet er det håp; om det hugges, så spirer det igjen, og på nye skudd mangler det ikke;

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

om dets rot eldes i jorden, og dets stubb dør ut i mulden,

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

så setter det allikevel knopper ved eimen av vannet og skyter grener som et nyplantet tre.

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

Men når en mann dør, så ligger han der, når et menneske opgir ånden, hvor er han da?

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Som vannet minker bort i en sjø, og som en elv efterhånden blir grunnere og tørker ut,

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

så legger et menneske sig ned og reiser sig ikke igjen; så lenge himmelen er til, våkner de ikke - de vekkes ikke op av sin søvn.

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

Å om du vilde gjemme mig i dødsriket og skjule mig der til din vrede var over - om du vilde sette mig et tidsmål og så komme mig i hu!

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Når en mann dør, lever han da op igjen? Alle min krigstjenestes dager skulde jeg da vente, til min avløsning kom;

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

du skulde da rope, og jeg skulde svare dig; efter dine henders verk skulde du lenges.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Men nu teller du mine skritt og akter stadig på min synd.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Forseglet i en pung ligger min brøde, og du syr til over min misgjerning.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Men som et fjell faller og smuldres bort, og en klippe flyttes fra sitt sted,

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

som vannet huler ut stener og flommen skyller bort mulden, således gjør du menneskets håp til intet;

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

du overvelder ham for alltid, og han farer bort; du forvender hans åsyn og lar ham fare.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Kommer hans barn til ære, da vet han det ikke, og blir de ringeaktet, da blir han det ikke var.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Bare over ham selv kjenner hans legeme smerte, og bare over ham selv sørger hans sjel.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..