Job 30

Most pedig nevetnek rajtam, a kik fiatalabbak nálam a kiknek atyjokat az én juhaimnak komondorai közé sem számláltam volna.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Mire való lett volna nékem még kezök ereje is? Rájok nézve a vénség elveszett!

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Szükség és éhség miatt összeaszottak, a kik a kopár földet futják, a sötét, sivatag pusztaságot.

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

A kik keserű füvet tépnek a bokor mellett, és rekettyegyökér a kenyerök.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Az emberek közül kiűzik őket, úgy hurítják őket, mint a tolvajt.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Félelmetes völgyekben kell lakniok, a földnek és szikláknak hasadékaiban.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

A bokrok között ordítanak, a csalánok alatt gyülekeznek.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Esztelen legények, sőt becstelen fiak, a kiket kivertek az országból.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

És most ezeknek lettem gúnydalává, nékik levék beszédtárgyuk!

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Útálnak engem, messze távoznak tőlem, és nem átalanak pökdösni előttem.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Sőt leoldják kötelöket és bántalmaznak engem, és a zabolát előttem kivetik.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Jobb felől ifjak támadnak ellenem, gáncsot vetnek lábaimnak, és ösvényt törnek felém, hogy megrontsanak.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Az én útamat elrontják, romlásomat öregbítik, nincsen segítség ellenök.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Mint valami széles résen, úgy rontanak elő, pusztulás között hömpölyögnek *ide.*

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Rettegések fordultak ellenem, mint vihar űzik el tisztességemet, boldogságom eltünt, mint a felhő.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Mostan azért enmagamért ontja ki magát lelkem; nyomorúságnak napjai fognak meg engem.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Az éjszaka meglyuggatja csontjaimat bennem, és nem nyugosznak az én inaim.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

A sok erőlködés miatt elváltozott az én ruházatom; úgy szorít engem, mint a köntösöm galléra.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

A sárba vetett engem, hasonlóvá lettem porhoz és hamuhoz.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Kiáltok hozzád, de nem felelsz; megállok és *csak* nézel reám!

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Kegyetlenné változtál irántam; kezed erejével harczolsz ellenem.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Felemelsz, szélnek eresztesz engem, és széttépsz engem a viharban.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Hiszen tudtam, hogy visszatérítesz engem a halálba, és a minden élő gyülekező házába;

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

De a roskadóban levő ne nyujtsa-é ki kezét? Avagy ha veszendőben van, ne kiáltson-é segítségért?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Avagy nem sírtam-é azon, a kinek kemény napja volt; a szűkölködő miatt nem volt-é lelkem szomorú?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Bizony jót reméltem és rossz következék, világosságot vártam és homály jöve.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Az én bensőm forr és nem nyugoszik; megrohantak engem a nyomorúságnak napjai.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Feketülten járok, de nem a nap hősége miatt; felkelek a gyülekezetben *és* kiáltozom.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Atyjok fiává lettem a sakáloknak, és társokká a strucz madaraknak.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Bőröm feketül*ten hámlik le* rólam, és csontom elég a hőség miatt.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Hegedűm sírássá változék, sípom pedig jajgatók szavává.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...