Job 29

Jób pedig folytatá az ő beszédét, és monda:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Oh, vajha olyan volnék, mint a hajdani hónapokban, a mikor Isten őrzött engem!

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Mikor az ő szövétneke fénylett fejem fölött, *s* világánál jártam a setétet;

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

A mint java-korom napjaiban valék, a mikor Isten gondossága borult sátoromra!

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Mikor még a Mindenható velem volt, *és* körültem voltak gyermekeim;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Mikor lábaimat *édes* tejben mostam, és mellettem a szikla olajpatakokat ontott;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Mikor a kapuhoz mentem, fel a városon; a köztéren székemet fölállítám:

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Ha megláttak az ifjak, félrevonultak, az öregek is fölkeltek *és *állottak.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

A fejedelmek abbahagyták a beszédet, és tenyeröket szájukra tették.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

A főemberek szava elnémult, és nyelvök az ínyökhöz ragadt.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Mert a mely fül hallott, boldognak mondott engem, és a mely szem látott, bizonyságot tett én felőlem.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Mert megmentém a kiáltozó szegényt, és az árvát, a kinek nem volt segítsége.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

A veszni indultnak áldása szállt reám, az özvegynek szívét megörvendeztetém.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Az igazságot magamra öltém és az is magára ölte engem; palást és süveg gyanánt volt az én ítéletem.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

A vaknak én szeme valék, és a sántának lába.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

A szűkölködőknek én atyjok valék, az ismeretlennek ügyét is jól meghányám-vetém.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Az álnoknak zápfogait kitördösém, és fogai közül a prédát kiütém vala.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Azt gondoltam azért: fészkemmel veszek el, és mint a homok, megsokasodnak napjaim.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Gyökerem a víznek nyitva lesz, és ágamon hál meg a harmat.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Dicsőségem megújul velem, és kézívem erősebbé lesz kezemben.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Hallgattak és figyeltek reám, és elnémultak az én tanácsomra.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Az én szavaim után nem szóltak többet, *s harmatként* hullt rájok beszédem.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Mint az esőre, úgy vártak rám, és szájukat tátották, mint tavaszi záporra.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Ha rájok mosolyogtam, nem bizakodtak el, és arczom derüjét nem sötétíték be.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

*Örömest* választottam útjokat, mint főember ültem *ott;* úgy laktam *ott,* mint király a hadseregben, mint a ki bánkódókat vigasztal.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!