Job 17

Még mindig csúfot űznek belőlem! Szemem az ő patvarkodásuk között virraszt.

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Kezest magadnál rendelj, kérlek, nékem; *különben* ki csap velem kezet?

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

Minthogy az ő szívöket elzártad az értelem elől, azért nem is magasztalhatod fel őket.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

A ki prédává juttatja barátait, annak fiainak szemei elfogyatkoznak.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Példabeszéddé tőn engem a népek előtt, és ijesztővé lettem előttök.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

A bosszúság miatt szemem elhomályosodik, és minden tagom olyan, mint az árnyék.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Elálmélkodnak ezen a becsületesek, és az ártatlan a képmutató ellen támad.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Ám az igaz kitart az ő útján, és a tiszta kezű ember még erősebbé lesz.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Nosza hát, térjetek ide mindnyájan; jőjjetek, kérlek, úgy sem találok bölcset köztetek.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Napjaim elmulának, szívemnek kincsei: terveim meghiusulának.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Az éjszakát nappallá változtatják, és a világosság csakhamar sötétséggé lesz.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Ha reménykedem is, a sír *már* az én házam, a sötétségben vetettem az én ágyamat.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

A sírnak mondom: Te vagy az én atyám; a férgeknek pedig: Ti vagytok az én anyám és néném.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

Hol tehát az én reménységem, ki törődik az én reménységemmel?

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Leszáll az majd a sír üregébe, velem együtt nyugoszik a porban.

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...