Job 10

Lelkemből útálom az életemet, megeresztem felőle panaszomat; szólok az én lelkem keserűségében.

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Azt mondom az Istennek: Ne kárhoztass engem; add tudtomra, miért perlesz velem?!

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Jó-é az néked, hogy nyomorgatsz, hogy megútálod kezednek munkáját, és a gonoszok tanácsát támogatod?

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Testi szemeid vannak-é néked, és úgy látsz-é te, a mint halandó lát?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Mint a halandónak napjai, olyanok-é a te napjaid, avagy a te éveid, mint az embernek napjai?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Hogy az én álnokságomról tudakozol, és az én vétkem után kutatsz.

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Jól tudod te azt, hogy én nem vagyok gonosz, még sincs, a ki kezedből kiszabadítson!

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Kezeid formáltak engem és készítének engem egészen köröskörül, és mégis megrontasz engem?!

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Emlékezzél, kérlek, hogy mint valami agyagedényt, úgy készítettél engem, és ismét porrá tennél engem?

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Nem úgy öntél-é engem, mint a tejet és mint a sajtot, megoltottál engem?

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Bőrrel és hússal ruháztál fel engem, csontokkal és inakkal befedeztél engem.

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Életet és kegyelmet szerzettél számomra, és a te gondviselésed őrizte az én lelkemet.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

De ezeket elrejtetted a te szívedben, és tudom, hogy ezt tökélted el magadban:

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Ha vétkezem, mindjárt észreveszed rajtam, és bűnöm alól nem mentesz föl engem.

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Ha istentelen vagyok, jaj nékem; ha igaz vagyok, sem emelem föl fejemet, eltelve gyalázattal, de tekints nyomorúságomra!

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Ha pedig felemelkednék az, mint oroszlán kergetnél engem, és ismét csudafájdalmakat bocsátanál reám.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Megújítanád a te bizonyságidat ellenem, megöregbítenéd a te boszúállásodat rajtam; váltakozó és állandó sereg volna ellenem.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Miért is hoztál ki engem anyámnak méhéből? Vajha meghaltam volna, és szem nem látott volna engem!

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Lettem volna, mintha nem is voltam volna; anyámnak méhéből sírba vittek volna!

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Hiszen kevés napom van még; szünjék meg! Forduljon el tőlem, hadd viduljak fel egy kevéssé,

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Mielőtt oda megyek, honnét nem térhetek vissza: a sötétségnek és a halál árnyékának földébe;

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

Az éjféli homálynak földébe, a mely olyan, mint a halál árnyékának sürű setétsége; hol nincs rend, és a világosság olyan, mint a sürű setétség.

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...