II Corinthians 3

Elkezdjük-é ismét ajánlgatni magunkat? Vagy talán szükségünk van, mint némelyeknek, ajánló levelekre hozzátok, avagy tőletek?

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

A mi levelünk ti vagytok, beírva a mi szívünkbe, a melyet ismer és olvas minden ember;

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

A kik felől nyilvánvaló, hogy Krisztusnak a mi szolgálatunk által szerzett levele vagytok, nem tentával, hanem az élő Isten Lelkével írva; nem kőtáblákra, hanem a szívnek hústábláira.

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

Ilyen bizodalmunk pedig Isten iránt a Krisztus által van.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Nem mintha magunktól volnánk alkalmatosak valamit gondolni, úgy mint magunkból; ellenkezőleg a mi alkalmatos voltunk az Istentől van:

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

A ki alkalmatosokká tett minket arra, hogy új szövetség szolgái legyünk, nem betűé, hanem léleké; mert a betű megöl, a lélek pedig megelevenít.

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

Ha pedig a halálnak betűkkel kövekbe vésett szolgálata dicsőséges vala, úgyhogy Izráel fiai nem is nézhettek Mózes orczájára arczának elmúló dicsősége miatt:

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

Hogyne volna még inkább dicsőséges a léleknek szolgálata?

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

Mert ha a kárhoztatás szolgálata dicsőséges, mennyivel inkább dicsőséges az igazság szolgálata?

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Sőt a dicsőített nem is dicsőséges ebben a részben az őt meghaladó dicsőség miatt.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

Mert ha dicsőséges az elmulandó, sokkal inkább dicsőséges, a mi megmarad.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Azért ilyen reménységben nagy nyiltsággal szólunk;

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

És nem, miként Mózes, *a ki* leplet borított az orczájára, hogy ne lássák Izráel fiai az elmulandónak végét.

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

De megtompultak az ő elméik. Mert ugyanaz a lepel mind e mai napig ott van az ó szövetség olvasásánál felfedetlenül, mivelhogy a Krisztusban tűnik el;

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

Sőt mind máig, a mikor csak olvassák Mózest, lepel borul az ő szívökre.

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

Mikor pedig megtér az Úrhoz, lehull a lepel.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Az Úr pedig a Lélek; és a hol az Úrnak Lelke, ott a szabadság.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Mi pedig az Úrnak dicsőségét mindnyájan fedetlen arczczal szemlélvén, ugyanazon ábrázatra elváltozunk, dicsőségről dicsőségre, úgy mint az Úrnak Lelkétől.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.