Lamentations 5

Muista, Herra, kuinka meille tapahtui: katso ja näe meidän ylönkatsettamme.

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Meidän perintömme on muukalaisten osaksi tullut, ja huoneemme ulkonaisten omaksi.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Me olemme orvot ilman isää, ja äitimme ovat niinkuin lesket.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Vettä, joka meidän omamme oli, me joimme rahalla, omat halot me ostimme hinnalla.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

kaulallamme me vaivaa kärsimme; ja ehkä me jo väsyneet olimme, ei kuitenkaan meille lepoa annettu.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Meidän piti Egyptin ja Assyrian alle meitämme antaman, että me sittekin leipää ravinnoksemme saaneet olisimme.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Meidän isämme ovat syntiä tehneet, ja ei enään ole käsissä; ja meidän pitää heidän pahoja tekojansa nautitseman.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Orjat meitä vallitsevat; ja ei ole kenkään, joka meitä heidän käsistänsä pelastaa.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Meidän pitää hakeman leipämme hengen paolla, miekan edessä korvessa.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Meidän ihomme on poltettu, niinkuin pätsissä, hirmuisen nälän tähden.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

He ovat vaimot Zionissa raiskanneet ja neitseet Juudan kaupungeissa.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Ruhtinaat he ovat hirttäneet, ja vanhimpia ei he kunnioittaneet.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Nuorukaiset piti jauhaman, ja piskuisten täytyi puita kantaissansa kompastua.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Vanhat puuttuivat porteista, ja nuorukaiset ei enään kanteletta soita.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Meidän sydämemme ilo loppui, meidän tanssimme on kääntynyt murheeksi.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Meidän päästämme on kruunu pudonnut; voi nyt meitä, että me niin olemme syntiä tehneet!

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Sentähden on myös sydämemme murheissansa; niiden tähden ovat meidän silmämme pimenneet;

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Zionin vuoren tähden, että se niin hävitetty on, että ketut hänessä juoksentelevat.

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Mutta sinä Herra, joka ijankaikkisesti olet, ja istuimes ijästä ikään!

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Miksis meidät ijankaikkisesti unohdat, ja niin kauvan meitä peräti hylkäät?

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Palauta, Herra, meitä jälleen sinun tykös, että me taas palaisimme; uudista meidän päivämme niinkuin ne alusta olivat.

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Oletkos meitä peräti heittänyt pois, ja sangen suuresti vihastunut meidän päällemme?

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...