Job 17

Minun henkeni on heikko, minun päiväni ovat lyhetyt, ja hauta on käsissä.

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

En minä ketäkään pettänyt, ja kuitenkin minun silmäni täytyy olla murheessa.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

Nyt siis taivuta sinus, ja ole itse minun takaukseni! kukas muu olis, joka minua takais?

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Ymmärryksen olet sinä heidän sydämistänsä kätkenyt, sentähden et sinä korota heitä.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Hän kerskaa ystävillensä saaliistansa, mutta hänen lastensa silmät pitää vaipuman.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Hän on minun pannut sananlaskuksi kansain sekaan, ja ääniksi heidän keskellensä.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Minun silmäni ovat pimenneet minun suruni tähden, ja kaikki minun jäseneni ovat niinkuin varjo.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Tästä hurskaat hämmästyvät, ja viattomat asettavat heitänsä ulkokullatuita vastaan.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Hurskas pysyy tielIänsä: ja jolla on puhtaat kädet, se pysyy vahvana.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Kääntäkäät siis teitänne kaikki ja tulkaat nyt: en minä kuitenkaan löydä yhtään taitavaa teidän seassanne.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Minun päiväni ovat kuluneet: minun aivoitukseni ovat hajoitetut, jotka minun sydämessäni olivat,

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Ja ovat yöstä päivän, ja valkeuden pimeydestä tehneet.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Ja ehkä minä kauvan odottaisin, niin on kuitenkin hauta minun huoneeni, ja minä olen vuoteeni pimeydessä tehnyt.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

Mätänemisen minä kutsuin isäkseni, ja madot äidikseni ja sisarekseni.

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Kussa on nyt minun odottamiseni? ja kuka ottaa minun toivostani vaarin?

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Hautaan se menee, ja makaa minun kanssani mullassa.

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...