Job 14

Ihminen, vaimosta syntynyt, elää vähän aikaa, ja on täynnä levottomuutta,

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Kasvaa niinkuin kukkanen, ja kaatuu; pakenee niinkuin varjo, ja ei pysy.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Ja senkaltaisen päälle sinä avaat silmäs, ja vedät minun kanssasi oikeuden eteen.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Kuka löytää puhtaan niiden seassa, kussa ei puhdasta ole?

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Hänellä on määrätty aika, hänen kuukauttensa luku on sinun tykönäs: sinä olet määrän asettanut hänen eteensä, jota ei hän taida käydä ylitse.

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Luovu hänestä, että hän sais levätä, niinkauvan kuin hänen aikansa tulee, jota hän odottaa niinkuin palkollinen.

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

Puulla on toivo, ehkä se hakattaisiin, että se uudistetaan, ja sen vesat kasvavat jälleen:

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Ehkä sen juuret vanhenevat maassa, ja kanto mätänee mullassa,

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Kuitenkin se versoo jälleen veden märkyydestä, ja kasvaa niinkuin se istutettu olis.

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

Mutta kussa ihminen on, koska hän kuollut, hukkunut ja pois on?

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Niinkuin vesi juoksee ulos merestä, ja oja kureentuu ja kuivettuu,

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Niin on ihminen, kuin hän kuollut on, ei hän nouse: niinkauvan kuin taivas pysyy, ei he virkoo eikä herää unestansa.

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

O jospa sinä minun hautaan kätkisit ja peittäisit minun, niinkauvan kuin vihas menis pois, ja asettaisit minulle määrän muistaakses minua.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Luuletkos kuolleen ihmisen tulevan eläväksi jälleen? Minä odotan joka päivä niinkauvan kuin minä sodin, siihenasti että minun muutteeni tulee,

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Että sinä kutsuisit minua, ja minä vastaisin sinua, ja ettes hylkäisi käsialaas;

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Sillä sinä olet jo lukenut kaikki minun askeleeni: etkös ota vaaria minun synneistäni?

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Minun rikokseni olet sinä lukinnut lyhteesen, ja pannut kokoon minun vääryyteni.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Jos tosin vuori kaatuu ja katoo, ja vaha siirtyy sialtansa,

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Vesi kuluttaa kivet, ja virta vie maan pois, ja mitä sen päällä itse kasvaa: niin sinä myös ihmisen toivon kadotat.

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

Sinä olet häntä voimallisempi ijankaikkisesti, ja hänen täytyy mennä pois. Sinä muutat hänen kasvonsa, ja annat hänen mennä.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Ovatko hänen lapsensa kunnniassa, sitä ei hän tiedä, taikka ovatko he ylönkatseessa, sitä ei hän ymmärrä.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Kuitenkin niinkauvan kuin hän kantaa lihaa, täytyy hänen olla vaivassa, ja niinkauvan kuin hänen sielunsa on hänessä, täytyy hänen murhetta kärsiä.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..