Lamentations 3

من آن کسی هستم که چوب مجازات خدا را خورده‌ام.
Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,
او مرا به اعماق تاریکی برده
Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...
و تمام روز دست خود را برضد من بلند کرده است.
Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...
گوشت و پوستِ بدن مرا فرتوت ساخته و استخوانهایم را شکسته است.
Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,
مرا با سختی و مشقّت محاصره کرده
обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
و مانند کسی‌که سالها پیش مرده باشد، در تاریکی نشانده است.
у темноті мене посадив, мов померлих давно...
دیواری به دورم کشیده و مرا با زنجیرهای سنگین بسته است و نمی‌توانم فرار کنم.
Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...
برای کمک التماس می‌کنم، امّا او دعایم را نمی‌پذیرد.
І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...
راه مرا از هر طرف با دیوارهای سنگی بسته و آن را پُر پیچ و خم ساخته است.
Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...
او مانند خرسی در کمین من نشسته و مثل شیری برای حمله به من آماده است.
Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
مرا از راهم به گوشه‌ای برده و پاره پاره‌ام نمود و ترک گفت.
Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
کمان خود را کشید و مرا هدف تیرهای خود قرار داد.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,
تیرهایش به اعماق قلبم فرو رفت.
пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...
مردم مرا مسخره می‌کنند و تمام روز به من می‌خندند.
Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...
با سختی‌ها و مصیبت‌ها زندگی را برای من تلخ ساخته است.
Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...
رویم را به خاک مالید و دندانهایم را با سنگها شکست.
І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
سعادت و سلامتی را از من گرفته است.
і душа моя спокій згубила, забув я добро...
گفتم: «شوکت و جلال من از بین رفت و امید من از خداوند قطع گردید.»
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...
وقتی آوارگی و مصیبت‌های خود را به یاد می‌آورم، زندگی به کامم تلخ می‌شود.
Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,
همیشه به آنها فکر می‌کنم و روحم پریشان می‌گردد.
душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...
امّا با این‌همه وقتی رنج‌هایم به یادم می‌آورم، نومید نمی‌شوم،
Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:
زیرا محبّت خداوند پایدار و رحمت او بی‌پایان است.
Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,
آنها هر صبح تازه می‌باشند و وفاداری او عظیم می‌باشد.
нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
خداوند همه‌چیز من است، پس بر او امید دارم.
Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
خداوند بر تمام کسانی‌که بر او توکّل دارند و طالب او می‌باشند، مهربان است.
Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
پس بهتر است که با صبر منتظر باشیم تا خداوند ما را نجات دهد.
Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
چه نیکوست که در هنگام جوانی صبر و تحمّل را بیاموزیم.
Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
وقتی گرفتار مصیبتی از جانب خداوند می‌شویم، باید خاموش و تنها بنشینیم؛
нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
و در حضور خداوند به خاک بیافتیم، شاید هنوز امیدی باقی باشد.
хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
وقتی کسی بخواهد ما را بزند، صورت خود را جلو بیاوریم و وقتی به ما اهانت می‌کنند، تحمّل کنیم.
хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
زیرا خداوند ما را برای همیشه ترک نمی‌کند.
Бо Господь не навіки ж покине!
هرچند خداوند غم و اندوه را بر سر ما بیاورد، ولی از روی محبّت سرشار خود بر ما رحمت خواهد کرد.
Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
خداوند از غم و اندوه ما خشنود نمی‌گردد.
бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
وقتی اسیران و ستمدیدگان ما پایمال می‌شوند؛
Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,
هنگامی‌که حقّی را که خدا به ما داده است، پایمال می‌گردد؛
щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
و زمانی که در حق شخصی در دادگاه بی‌عدالتی می‌شود، خدا همه را می‌بیند.
щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
هیچ امری بدون اراده و رضای خداوند انجام نمی‌شود.
Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?
خیر و شر، تنها به فرمان خداوند متعال واقع می‌شود.
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?
پس چرا وقتی به‌خاطر گناهان خود مجازات می‌شویم، شکایت کنیم؟
Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
بیایید رفتار خود را بسنجیم و به سوی خداوند بازگردیم.
Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
بیایید با تمام قلب، دست دعا به سوی خدایی که در آسمانهاست بلند کنیم،
підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
و بگوییم: «خداوندا، ما گناهکاریم و از فرمان تو سرکشی کرده‌ایم و تو ما را نبخشیده‌ای.
Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,
«بر ما غضب کردی و ما را کُشتی، رحمت تو به وسیلهٔ خشمت پنهان گشت.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
چون بر ما خشمگین بودی، خود را از ما پنهان کردی تا دعاهای ما به حضور تو نرسد.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...
تو ما را پیش مردم جهان همچون خاکروبه و زباله ساختی.
Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
«تمام دشمنان ما، ما را تحقیر می‌کنند.
наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
با هلاکت و نابودی روبه‌رو شده‌ایم و ترس و وحشت ما را فراگرفته است.
страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...
به‌خاطر نابودی قومم، سیل اشک از چشمانم جاریست.
Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...
«پیوسته اشک می‌ریزم
Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,
تا خداوند از آسمان به پایین بنگرد و ما را ببیند.
аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,
وقتی می‌بینم چه بلایی بر سر دختران شهر من آمده است، دلم از غصّه ریش‌ریش می‌شود.
моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...
«دشمنان بدون هیچ دلیلی مرا مثل پرنده به دام انداختند.
Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
مرا زنده در چاه انداختند و سنگی بر سر آن گذاشتند.
життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...
آب از سرم گذشت و فکر کردم که بزودی خواهم مرد.
Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...
«خداوندا، از ته چاه تو را طلبیدم.
Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
فریاد مرا شنیدی و به ناله‌های من گوش دادی.
Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
وقتی به حضور تو دعا کردم، آمدی و گفتی: 'نترس!'
Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!
«خداوندا، تو از حق من دفاع کردی و از مرگ نجاتم دادی.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
تو ای خداوند، شاهد ظلم‌هایی که در حق من کردند، بودی؛ پس به داد من برس و خودت داوری کن.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!
تو می‌دانی که دشمنانم همه از من نفرت دارند و برضد من دسیسه می‌چینند.
Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
«خداوندا، تو شنیده‌ای که آنها چگونه به من اهانت کرده و برضد من توطئه چیده‌اند.
Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
دشمنانم تمام روز دربارهٔ من سخنان بد می‌گویند و برای آزار من نقشه می‌کشند.
мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...
در همه حال به من می‌خندند و مسخره‌ام می‌کنند.
Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!
«خداوندا، آنها را به سزای کارهایشان برسان.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
آنها را لعنت کن تا گرفتار غم و درد شوند.
Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
با خشم و غضب آنها را تعقیب کن و از روی زمین نابود ساز.»
Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!