Job 19

تا به کی می‌خواهید با سخنانتان مرا عذاب بدهید و دلم را بشکنید؟
А Йов відповів та й сказав:
تا به کی می‌خواهید با سخنانتان مرا عذاب بدهید و دلم را بشکنید؟
Аж доки смутити ви будете душу мою, та душити словами мене?
بارها به من اهانت کرده‌اید و از رفتار خود با من خجالت نمی‌کشید.
Десять раз це мене ви соромите, гнобити мене не стидаєтесь!...
اگر من گناهی کرده باشم، ضرر آن به خودم می‌رسد و به شما آسیبی نمی‌رساند.
Якщо справді зблудив я, то мій гріх при мені позостане.
شما خود را بهتر و برتر از من می‌دانید و مصیبتهای مرا نتیجهٔ گناه من می‌پندارید.
Чи ви величаєтесь справді над мною, і виказуєте мою ганьбу на мене?
درحالی‌که خدا این روز بد را بر سر من آورده و به دام خود گرفتارم کرده است.
Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною!
حتّی وقتی از ظلمی که به من شده است، فریاد می‌زنم و کمک می‌طلبم، کسی به داد من نمی‌رسد.
Ось ґвалт! я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!...
خدا راه مرا بسته و آن را تاریک کرده است و امید رهایی از این وضع برای من نیست.
Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву!
او عزّت و اعتبار مرا از بین برد و هرچه که داشتم از من گرفته.
Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови!
از هر طرف مرا خُرد نموده و نهال آرزوهای مرا از ریشه کنده است.
Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він...
آتش غضب خود را بر من افروخته و مرا دشمن خود می‌شمارد.
І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів:
لشکر خود را می‌فرستد تا چادر مرا محاصره کنند.
полки Його разом приходять, і торують на мене дорогу свою, і таборують навколо намету мого...
او خانواده‌ام را از من جدا کرد و آشنایانم را با من بیگانه ساخت.
Віддалив Він від мене братів моїх, а знайомі мої почужіли для мене,
خویشاوندان و دوستانِ نزدیک من، فراموشم کرده‌اند
мої ближні відстали, і забули про мене знайомі мої...
و مهمان خانه‌ام مرا از یاد برده است. کنیزان خانه‌ام مرا نمی‌شناسند و برای آنها بیگانه شده‌ام.
Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах...
خدمتکار خود را با زاری و التماس صدا می‌کنم، امّا او جوابم را نمی‌دهد.
Я кличу свойого раба і він відповіді не дає, хоч своїми устами благаю його...
زن من طاقت بوی دهان مرا ندارد و برادرانم از من بیزار هستند.
Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби...
حتّی بچّه‌ها با حقارت به من می‌نگرند و مسخره‌ام می‌کنند.
Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене...
دوستان صمیمی‌ام از من نفرت دارند و کسانی را که دوست می‌داشتم، از من روی‌گردان شده‌اند.
Мої всі повірники бридяться мною, а кого я кохав обернулись на мене...
از من فقط پوست و استخوان باقیمانده است و به سختی از مرگ گریخته‌ام.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя...
شما دوستان من هستید، بر من رحم کنید، زیرا دست خدا مرا به این روز انداخته است.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!...
چرا شما هم مانند خدا مرا عذاب می‌دهید؟ چرا مرا به حال خودم نمی‌گذارید؟
Чого ви мене переслідуєте, немов Бог, і не насичуєтесь моїм тілом?
ای کاش سخنان مرا کسی به یاد می‌آورد و در کتابی می‌نوشت
О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані,
و یا با قلم آهنین آنها را بر سنگی حک می‌کرد، تا برای همیشه باقی بمانند.
коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!
امّا می‌دانم که نجات‌دهندهٔ من در آسمان است و روزی برای دفاع من به زمین خواهد آمد.
Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху
یقین دارم که حتّی پس از آن که گوشت و پوست بدنم بپوسند، خدا را می‌بینم.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
او برای من بیگانه نیست. او را با همین چشمان خود خواهم دید.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!...
وقتی گفتید: «چگونه او را عذاب دهیم؟» از حال رفتم. شما می‌خواستید با بهانه‌ای مرا متّهم سازید.
Коли скажете ви: Нащо будемо гнати його, коли корень справи знаходиться в ньому!
پس از شمشیر مجازات خدا بترسید و بدانید که روز داوری خدا در انتظار شماست.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!...