Job 14

انسان که از زن زاییده می‌شود، عمرش کوتاه و سراسر زحمت است.
Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:
همچون گُل می‌شکفد و بزودی پژمرده می‌شود و مانند سایه‌ای زودگذر و ناپایدار است.
вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...
پس ای خدا، چرا بر چنین موجودی این‌قدر سخت می‌گیری و از او بازخواست می‌‌کنی؟
І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!
هیچ‌کس نمی‌تواند از یک چیز ناپاک چیزی پاک به دست آورد.
Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!
طول عمر و شمارهٔ ماههای عمرش را تو از پیش تعیین نموده‌ای و کسی نمی‌تواند آن را تغییر بدهد.
Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,
پس از خطای او چشم بپوش و او را به حال خودش بگذار تا پیش از اینکه با زندگی وداع کند، لحظه‌ای آسوده باشد.
відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...
برای یک درخت این امید هست که اگر قطع گردد، دوباره سبز شود و شاخه‌های تازهٔ دیگری بیاورد.
Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;
هرچند ریشه‌اش در زمین کهنه شود و تنه‌اش در خاک بپوسد،
якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,
بازهم وقتی‌که آب به آن برسد، مثل یک نهال تازه جوانه می‌زند و شکوفه می‌آورد.
то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!
امّا انسان وقتی‌که مُرد فاسد می‌شود و از بین می‌رود و کجایند آنها؟
А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...
مانند آب دریا که بخار می‌شود و رودخانه‌ای که خشک می‌گردد،
Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,
انسان هم به خواب ابدی فرو می‌رود و تا نیست شدن آسمانها برنمی‌خیزد و کسی او را بیدار نمی‌کند.
так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...
ای کاش مرا تا وقتی‌که غضبت فرو نشیند در زیر خاک پنهان می‌کردی؛ و باز مرا در یک زمان معیّن دوباره به یاد می‌آوردی.
О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!
وقتی انسان می‌میرد، آیا دوباره زنده می‌شود؟ امّا من در انتظار آن هستم که روزهای سخت زندگی‌ام پایان یابد و دوران شادکامی فرا رسد.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!
آن وقت تو مرا صدا می‌زنی و من جواب می‌دهم و تو از دیدن این مخلوقت خوشحال می‌شوی.
Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
تو مراقب هر قدم من می‌باشی و گناهانم را در نظر نمی‌گیری.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,
مرا از گناه پاک می‌سازی و خطاهایم را می‌پوشانی.
провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...
زمانی می‌رسد که کوهها فرو می‌ریزند و از بین می‌روند. سنگها از جایشان کنده می‌شوند،
Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,
آب، سنگها را می‌ساید و سیلابها خاک زمین را می‌شوید. به همین ترتیب تمام امیدهای انسان را نقش برآب می‌سازی.
каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...
تو بر او غالب می‌شوی، و او را به چنگ مرگ می‌فرستی و برای ابد از بین می‌بری.
Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...
اگر فرزندانش به جاه و جلال برسند، او آگاه نمی‌شود و هرگاه خوار و حقیر گردند، بازهم بی‌اطّلاع می‌ماند.
Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...
او فقط درد خود را احساس می‌کند و برای خود ماتم می‌گیرد.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..