Job 29

En Job ging voort zijn spreuk op te heffen, en zeide:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Och, of ik ware, gelijk in de vorige maanden, gelijk in de dagen, toen God mij bewaarde!

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Toen Hij Zijn lamp deed schijnen over mijn hoofd, en ik bij Zijn licht de duisternis doorwandelde;

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Gelijk als ik was in de dagen mijner jonkheid, toen Gods verborgenheid over mijn tent was;

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Toen de Almachtige nog met mij was, en mijn jongens rondom mij;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Toen ik mijn gangen wies in boter, en de rots bij mij oliebeken uitgoot;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Toen ik uitging naar de poort door de stad, toen ik mijn stoel op de straat liet bereiden.

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

De jongens zagen mij, en verstaken zich, en de stokouden rezen op en stonden.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

De oversten hielden de woorden in, en leiden de hand op hun mond.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

De stem der vorsten verstak zich, en hun tong kleefde aan hun gehemelte.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Als een oor mij hoorde, zo hield het mij gelukzalig; als mij een oog zag, zo getuigde het van mij.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Want ik bevrijdde den ellendige, die riep, en den wees, die geen helper had.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

De zegen desgenen, die verloren ging, kwam op mij; en het hart der weduwe deed ik vrolijk zingen.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Ik bekleedde mij met gerechtigheid, en zij bekleedde mij; mijn oordeel was als een mantel en vorstelijke hoed.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Den blinden was ik tot ogen, en den kreupelen was ik tot voeten.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Ik was den nooddruftigen een vader; en het geschil, dat ik niet wist, dat onderzocht ik.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

En ik verbrak de baktanden des verkeerden, en wierp den roof uit zijn tanden.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

En ik zeide: Ik zal in mijn nest den geest geven, en ik zal de dagen vermenigvuldigen als het zand.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Mijn wortel was uitgebreid aan het water, en dauw vernachtte op mijn tak.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Mijn heerlijkheid was nieuw bij mij, en mijn boog veranderde zich in mijn hand.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Zij hoorden mij aan, en wachtten, en zwegen op mijn raad.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Na mijn woord spraken zij niet weder, en mijn rede drupte op hen.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Want zij wachtten naar mij, gelijk naar den regen, en sperden hun mond open, als naar den spaden regen.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Lachte ik hun toe, zij geloofden het niet; en het licht mijns aangezichts deden zij niet nedervallen.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Verkoos ik hun weg, zo zat ik bovenaan, en woonde als een koning onder de benden, als een, die treurigen vertroost.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!