Lamentations 3

Já jsem muž okoušející trápení od metly rozhněvání Božího.

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Zahnal mne, a uvedl do tmy a ne k světlu.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Toliko proti mně se postavuje, a obrací ruku svou přes celý den.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Uvedl sešlost na tělo mé a kůži mou, a polámal kosti mé.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Zastavěl mne a obklíčil přeodpornou hořkostí.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Postavil mne v tmavých místech jako ty, kteříž již dávno zemřeli.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Ohradil mne, abych nevyšel; obtížil ocelivý řetěz můj.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

A jakžkoli volám a křičím, zacpává uši před mou modlitbou.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Ohradil cesty mé tesaným kamenem, a stezky mé zmátl.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Jest nedvěd číhající na mne, lev v skrejších.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Cesty mé stočil, anobrž roztrhal mne, a na to mne přivedl, abych byl pustý.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Natáhl lučiště své, a vystavil mne za cíl střelám.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Postřelil ledví má střelami toulu svého.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Jsem v posměchu se vším lidem svým, a písničkou jejich přes celý den.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Sytí mne hořkostmi, opojuje mne pelynkem.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Nadto potřel o kameníčko zuby mé, vrazil mne do popela.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Tak jsi vzdálil, ó Bože, duši mou od pokoje, až zapomínám na pohodlí,

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

A říkám: Zahynulatě síla má i naděje má, kterouž jsem měl v Hospodinu.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

A však duše má rozvažujíc trápení svá a pláč svůj, pelynek a žluč,

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Rozvažujíc to ustavičně, ponižuje se ve mně.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

A přivodě sobě to ku paměti, (naději mám),

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Že veliké jest milosrdenství Hospodinovo, když jsme do konce nevyhynuli. Nepřestávajíť zajisté slitování jeho,

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Ale nová jsou každého jitra; převeliká jest pravda tvá.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Díl můj jest Hospodin, říká duše má; protož naději mám v něm.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Dobrý jest Hospodin těm, jenž očekávají na něj, duši té, kteráž ho hledá.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Dobré jest trpělivě očekávajícímu na spasení Hospodinovo.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Dobré jest muži tomu, kterýž by nosil jho od dětinství svého,

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Kterýž by pak byl opuštěn, trpělivě se má v tom, což na něj vloženo,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Dávaje do prachu ústa svá, až by se ukázala naděje,

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Nastavuje líce tomu, kdož jej bije, a sytě se potupou.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Neboť nezamítá Pán na věčnost;

Бо Господь не навіки ж покине!

Nýbrž ačkoli zarmucuje, však slitovává se podlé množství milosrdenství svého.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Netrápíť zajisté z srdce svého, aniž zarmucuje synů lidských.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Aby kdo potíral nohama svýma všecky vězně v zemi,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Aby nespravedlivě soudil muže před oblíčejem Nejvyššího,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Aby převracel člověka v při jeho, Pán nelibuje.

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Kdo jest, ješto když řekl, stalo se něco, a Pán nepřikázal?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Z úst Nejvyššího zdali nepochází zlé i dobré?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Proč by tedy sobě stýskal člověk živý, muž nad kázní za hříchy své?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Zpytujme raději a ohledujme cest našich, a navraťme se až k Hospodinu.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Pozdvihujme srdcí i rukou svých k Bohu silnému v nebe.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Myť jsme se zpronevěřili, a zpurní jsme byli, protož ty neodpouštíš.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Obestřels se hněvem a stiháš nás, morduješ a nešanuješ.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Obestřels se oblakem, aby nemohla proniknouti k tobě modlitba.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Za smeti a povrhel položil jsi nás u prostřed národů těchto.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Rozdírají na nás ústa svá všickni nepřátelé naši.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Strach a jáma potkala nás, zpuštění a setření.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Potokové vod tekou z očí mých pro potření dcery lidu mého.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Oči mé slzí bez přestání, proto že není žádného odtušení,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Ažby popatřil a shlédl Hospodin s nebe.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Oči mé rmoutí duši mou pro všecky dcery města mého.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Loviliť jsou mne ustavičně, jako ptáče, nepřátelé moji bez příčiny.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Uvrhli do jámy život můj, a přimetali mne kamením.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Rozvodnily se vody nad hlavou mou, řekl jsem: Jižtě po mně.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Vzývám jméno tvé, ó Hospodine, z jámy nejhlubší.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Hlas můj vyslýchával jsi; nezacpávejž ucha svého před vzdycháním mým a voláním mým.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

V ten den, v němž jsem tě vzýval, přicházeje, říkávals: Neboj se.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Pane, zasazuje se o při duše mé, vysvobozoval jsi život můj.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Vidíš, ó Hospodine, převrácenost, kteráž se mně děje, dopomoziž mi k spravedlnosti.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Vidíš všecko vymstívání se jejich, všecky úklady jejich proti mně.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Slýcháš utrhání jejich, ó Hospodine, i všecky obmysly jejich proti mně,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Řeči povstávajících proti mně, a přemyšlování jejich proti mně přes celý den.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Pohleď, jak při sedání jejich i povstání jejich jsem písničkou jejich.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Dej jim odplatu, Hospodine, podlé díla rukou jejich.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Dej jim zatvrdilé srdce a prokletí své na ně.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Stihej v prchlivosti, a vyhlaď je, ať nejsou pod nebem tvým.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!