Job 6

Odpovídaje pak Job, řekl:

А Йов відповів та й сказав:

Ó kdyby pilně zváženo bylo hořekování mé, a bída má na váze aby spolu vyzdvižena byla.

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

Jistě že by se nad písek mořský těžší ukázala, pročež mi se i slov nedostává.

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

Nebo střely Všemohoucího vězí ve mně, jejichž jed vysušil ducha mého, a hrůzy Boží bojují proti mně.

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

Zdaliž řve divoký osel nad mladistvou travou? Řve-liž vůl nad picí svou?

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Zdaliž jedí to, což neslaného jest, bez soli? Jest-liž chut v věci slzké?

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

Ach, kterýchž se ostýchala dotknouti duše má, ty jsou již bolesti těla mého.

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

Ó by se naplnila žádost má, a aby to, čehož očekávám, dal Bůh,

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

Totiž, aby se líbilo Bohu setříti mne, vztáhnouti ruku svou, a zahladiti mne.

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

Neboť mám ještě, čím bych se potěšoval, (ačkoli hořím bolestí, aniž mne Bůh co lituje), že jsem netajil řečí Nejsvětějšího.

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

Nebo jaká jest síla má, abych potrvati mohl? Aneb jaký konec můj, abych prodlel života svého?

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

Zdali síla má jest síla kamenná? Zdali tělo mé ocelivé?

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

Zdaliž pak obrany mé není při mně? Aneb zdravý soud vzdálen jest ode mne,

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

Proti tomu, jehož lítostivost k bližnímu mizí, a kterýž bázeň Všemohoucího opustil?

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

Bratří moji zmýlili mne jako potok, pominuli jako prudcí potokové,

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

Kteříž kalní bývají od ledu, a v nichž se kryje sníh.

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

V čas horka vysychají; když sucho bývá, mizejí z místa svého.

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

Sem i tam roztěkají se od toku svého obecného, v nic se obracejí a hynou.

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

To vidouce houfové jdoucích z Tema, zástupové Sabejských, jenž naději měli v nich,

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

Zastyděli se, že v nich doufali; nebo přišedše až k nim, oklamáni jsou.

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

Tak zajisté i vy byvše, nejste; vidouce potření mé, děsíte se.

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

Zdali jsem řekl: Přineste mi, aneb z zboží svého udělte darů pro mne?

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

Aneb: Vysvoboďte mne z ruky nepřítele, a z ruky násilníků vykupte mne?

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

Poučte mne, a budu mlčeti, a v čem bych bloudil, poslužte mi k srozumění.

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

Ó jak jsou pronikavé řeči upřímé! Ale co vzdělá obviňování vaše?

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

Zdali jen z slov mne viniti myslíte, a převívati řeči choulostivého?

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

Také i na sirotka se obořujete, anobrž jámu kopáte příteli svému.

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

A protož nyní chtějtež popatřiti na mne, a suďte, klamám-liť před oblíčejem vaším.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

Napravte se, prosím, nechť není nepravostí; napravte se, pravím, a tak poznáte, žeť jest spravedlnost v té řeči mé.

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

A jest-li na jazyku mém nepravost, neměl-liž bych, čitedlen býti bíd?

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?