Job 4

Jemuž odpovídaje Elifaz Temanský, řekl:

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Počneme-li mluviti s tebou, neponeseš-liž toho těžce? Ale kdož by se zdržeti mohl, aby neměl mluviti?

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Aj, učívals mnohé, a rukou opuštěných jsi posiloval.

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Padajícího pozdvihovals řečmi svými, a kolena zemdlená jsi zmocňoval.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Nyní pak, jakž toto přišlo na tebe, těžce to neseš, a jakž tě dotklo, předěšen jsi.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Nebylo-liž náboženství tvé nadějí tvou, a upřímost cest tvých očekáváním tvým?

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Rozpomeň se, prosím, kdo jest kdy nevinný zahynul? Aneb kde upřímí vyhlazeni jsou?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Jakož jsem já vídal ty, kteříž orali nepravost, a rozsívali převrácenost, že ji i žali.

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Od dchnutí Božího hynou, a duchem prchlivosti jeho v nic obracíni bývají.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

Řvání lva a hlas lvice a zubové mladých lvíčat setříni bývají.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Hyne lev, že nemá loupeže, a lvíčata mladá rozptýlena bývají.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Nebo i tajně doneslo se mne slovo, a pochopilo ucho mé něco maličko toho.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

V přemyšlováních z vidění nočních, když připadá tvrdý sen na lidi,

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

Strach připadl na mne a lekání, kteréž předěsilo všecky kosti mé.

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Duch zajisté před tváří mou šel, tak že vlasové vstávali na těle mém.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Zastavil se, ale neznal jsem tváři jeho; tvárnost jen byla před očima mýma. Mezi tím mlče, slyšel jsem hlas:

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Zdaliž může člověk spravedlivějším býti než Bůh, aneb muž čistším nad toho, kterýž ho učinil?

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Ano mezi služebníky jeho není dokonalosti, a při andělích svých zanechal nedostatku.

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Čím více při těch, kteříž bydlejí v domích hliněných, jejichž základ jest na prachu, a setříni bývají snáze než mol.

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

Od jitra až do večera stíráni bývají, a kdož toho nerozvažují, na věky zahynou.

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Zdaliž nepomíjí sláva jejich s nimi? Umírají, ale ne v moudrosti.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...