Job 39

Víš-li, kterého času rodí kamsíkové, a laň ku porodu pracující spatřil-lis?

Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?

Máš-li v počtu měsíce, kteréž vyplňují? Znáš-li, pravím, čas porodu jejich?

Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження,

Jak se kladou, plod svůj utiskají, a s bolestí ho pozbývají?

коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу?

Jak se zmocňují mladí jejich, i odchovávají picí polní, a vycházejíce, nenavracují se k nim?

Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються.

Kdo propustil zvěř, aby byla svobodná? A řemení divokého osla kdo rozvázal?

Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута,

Jemuž jsem dal pustinu místo domu jeho, a místo příbytku jeho zemi slatinnou.

якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню?

Posmívá se hluku městskému, a na křikání toho, kdož by jej honil, nic nedbá.

Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича.

To, což nachází v horách, jest pastva jeho; nebo toliko zeliny hledá.

Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого.

Svolí-liž jednorožec, aby tobě sloužil, a u jeslí tvých aby nocoval?

Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він?

Připřáhneš-liž provazem jednorožce k orání? Bude-liž vláčeti brázdy za tebou?

Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини?

Zdaž se na něj ubezpečíš, proto že jest veliká síla jeho, a poručíš jemu svou práci?

Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш?

Zdaž se jemu dověříš, že sveze semeno tvé, a na humno tvé shromáždí?

Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік?

Ty-lis dal pávům křídlo pěkné, aneb péro čápu neb pstrosu?

Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки?

A že opouští na zemi vejce svá, ačkoli je v prachu osedí,

Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває,

Nic nemysle, že by je noha potlačiti, aneb zvěř polní pošlapati mohla?

і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати.

Tak se zatvrzuje k mladým svým, jako by jich neměl; jako by neužitečná byla práce jeho, tak jest bez starosti.

Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться,

Nebo nedal jemu Bůh moudrosti, aniž mu udělil rozumnosti.

бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.

Časem svým zhůru se vznášeje, posmívá se koni i jezdci jeho.

А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!

Zdaž ty dáti můžeš koni sílu? Ty-li ozdobíš šíji jeho řehtáním?

Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву?

Zdali jej zastrašíš jako kobylku? Anobrž frkání chřípí jeho strašlivé jest.

Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!

Kopá důl, a pléše v síle své, vycházeje vstříc i zbroji.

Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї,

Směje se strachu, aniž se leká, aniž ustupuje zpátkem před ostrostí meče,

сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча,

Ač i toul na něm chřestí, a blyští se dřevce a kopí.

хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище!

S hřmotem a s hněvem kopá zemi, aniž pokojně stojí k zvuku trouby.

Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.

Anobrž k zvuku trouby řehce, a zdaleka cítí boj, hluk knížat a prokřikování.

При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик.

Zdali podlé rozumu tvého létá jestřáb, roztahuje křídla svá na poledne?

Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої?

Zdali k rozkazu tvému zhůru se vznáší orlice, a vysoko se hnízdí?

Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?

Na skále přebývá, přebývá na špičaté skále jako na hradě,

На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині,

Odkudž hledá pokrmu, kterýž z daleka očima svýma spatřuje.

ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його,

Ano i mladí její střebí krev, a kde těla mrtvá, tu i ona jest. [ (Job 39:31) A tak odpovídaje Hospodin Jobovi, řekl: ] [ (Job 39:32) Zdali hádající se s Všemohoucím obviní jej? Kdo chce viniti Boha, nechť odpoví na to. ] [ (Job 39:33) Tehdy odpověděl Job Hospodinu a řekl: ] [ (Job 39:34) Aj, chaternýť jsem, což bych odpovídal tobě? Ruku svou kladu na ústa svá. ] [ (Job 39:35) Jednou jsem mluvil, ale nebudu již odmlouvati, nýbrž i podruhé, ale nebudu více přidávati. ]

а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він.