Job 31

Smlouvu jsem učinil s očima svýma, a proč bych hleděl na pannu?

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

Nebo jaký jest díl od Boha s hůry, aneb dědictví od Všemohoucího s výsosti?

І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

Zdaliž zahynutí nešlechetnému a pomsta zázračná činitelům nepravosti připravena není?

Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

Zdaliž on nevidí cest mých, a všech kroků mých nepočítá?

Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

Obíral-li jsem se s neupřímostí, a chvátala-li ke lsti noha má:

Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

Nechť mne zváží na váze spravedlnosti, a přezví Bůh upřímost mou.

то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

Uchýlil-li se krok můj s cesty, a za očima mýma odešlo-li srdce mé, a rukou mých chytila-li se jaká poškvrna:

Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

Tedy co naseji, nechť jiný sní, a výstřelkové moji ať jsou vykořeněni.

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

Jestliže se dalo přivábiti srdce mé k ženě, a u dveří bližního svého činil-li jsem úklady:

Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

Nechť mele jinému žena má, a nad ní ať se schylují jiní.

то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

Neboť jest to nešlechetnost, a nepravost odsudku hodná.

Бо гидота оце, й це провина підсудна,

Oheň ten zajisté by až do zahynutí žral, a všecku úrodu mou vykořenil.

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...

Nechtěl-li jsem státi k soudu s služebníkem svým aneb děvkou svou v rozepři jejich se mnou?

Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

Nebo co bych činil, kdyby povstal Bůh silný? A kdyby vyhledával, co bych odpověděl jemu?

то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

Zdali ten, kterýž mne v břiše učinil, neučinil i jeho? A nesformoval nás hned v životě jeden a týž?

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

Odepřel-li jsem žádosti nuzných, a oči vdovy jestliže jsem kormoutil?

Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

A jedl-li jsem skyvu svou sám, a nejedl-li i sirotek z ní?

Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

Poněvadž od mladosti mé rostl se mnou jako u otce, a od života matky své býval jsem vdově za vůdce.

Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

Díval-li jsem se na koho, že by hynul, nemaje šatů, a nuzný že by neměl oděvu?

Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

Nedobrořečila-li mi bedra jeho, že rounem beranů mých se zahřel?

чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

Opřáhl-li jsem na sirotka rukou svou, když jsem v bráně viděl pomoc svou:

Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

Lopatka má od svých plecí nechť odpadne, a ruka má z kloubu svého ať se vylomí.

хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

Nebo jsem se bál, aby mne Bůh nesetřel, jehož bych velebnosti nikoli neznikl.

Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...

Skládal-li jsem v zlatě naději svou, aneb hrudě zlata říkal-li jsem: Doufání mé?

Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

Veselil-li jsem se z toho, že bylo rozmnoženo zboží mé, a že ho množství nabyla ruka má?

Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

Hleděl-li jsem na světlost slunce svítícího, a na měsíc spanile chodící,

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

Tak že by se tajně dalo svésti srdce mé, a že by líbala ústa má ruku mou?

то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

I toť by byla nepravost odsudku hodná; neboť bych tím zapíral Boha silného nejvyššího.

це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

Radoval-li jsem se z neštěstí toho, kterýž mne nenáviděl, a plésal-li jsem, když se mu zle vedlo?

Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

Nedopustilť jsem zajisté hřešiti ani ústům svým, abych zlořečení žádal duši jeho.

Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

Jestliže neříkala čeládka má: Ó by nám dal někdo masa toho; nemůžeme se ani najísti?

Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?

Nebo vně nenocoval host, dvéře své pocestnému otvíral jsem.

Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

Přikrýval-li jsem jako jiní lidé přestoupení svá, skrývaje v skrýši své nepravost svou?

Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

A ač bych byl mohl škoditi množství velikému, ale pohanění rodů děsilo mne; protož jsem mlčel, nevycházeje ani ze dveří.

Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...

Ó bych měl toho, kterýž by mne vyslyšel. Ale aj, totoť jest znamení mé: Všemohoucí sám bude odpovídati za mne, a kniha, kterouž sepsal odpůrce můj.

О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...

Víť Bůh, nenosil-li bych ji na rameni svém, neotočil-li bych ji sobě místo koruny.

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

Počet kroků svých oznámil bych jemu, jako kníže přiblížil bych se k němu.

Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.

Jestliže proti mně země má volala, tolikéž i záhonové její plakali,

Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

Jídal-li jsem úrody její bez peněz, a duši držitelů jejich přivodil-li jsem k vzdychání:

якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

Místo pšenice nechť vzejde trní, a místo ječmene koukol. [ (Job 31:41) Skonávají se slova Jobova. ]

то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.