Ecclesiastes 1

Slova kazatele syna Davidova, krále v Jeruzalémě.

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Marnost nad marnostmi, řekl kazatel, marnost nad marnostmi, a všecko marnost.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Jaký užitek má člověk ze všelijaké práce své, kterouž vede pod sluncem?

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Věk pomíjí, a jiný věk nastává, ačkoli země na věky trvá.

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

Vychází slunce, i zapadá slunce, a k místu svému chvátá, kdež vychází.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Jde ku poledni, a obrací se na půlnoci, sem i tam se toče, chodí vítr, a okolky svými navracuje se vítr.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Všecky řeky jdou do moře, a však se moře nepřeplňuje; do místa, do něhož tekou řeky, navracují se, aby zase odtud vycházely.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Všecky věci jsou plné zaneprázdnění, aniž může člověk vymluviti; nenasytí se oko hleděním, aniž se naplní ucho slyšením.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Což bylo, jest to, což býti má; a což se nyní děje, jest to, což se díti bude; aniž jest co nového pod sluncem.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

Jest-liž jaká věc, o níž by říci mohl: Pohleď, toť jest cosi nového? Ano již to bylo před věky, kteříž byli před námi.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Není paměti prvních věcí, aniž také potomních, kteréž budou, památka zůstane u těch, jenž potom nastanou.

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Já kazatel byl jsem králem nad Izraelem v Jeruzalémě,

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

A přiložil jsem mysl svou k tomu, jak bych vyhledati a vystihnouti mohl rozumností svou všecko to, což se děje pod nebem. (Takové bídné zaměstknání dal Bůh synům lidským, aby se jím bědovali.)

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

Viděl jsem všecky skutky, dějící se pod sluncem, a aj, všecko jest marnost a trápení ducha.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Což křivého jest, nemůže se zpřímiti, a nedostatkové nemohou sečteni býti.

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Protož tak jsem myslil v srdci svém, řka: Aj, já zvelebil jsem a rozšířil moudrost nade všecky, kteříž byli přede mnou v Jeruzalémě, a srdce mé dosáhlo množství moudrosti a umění.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

I přiložil jsem mysl svou, abych poznal moudrost a umění, nemoudrost i bláznovství, ale shledal jsem, že i to jest trápení ducha.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Nebo kde jest mnoho moudrosti, tu mnoho hněvu; a kdož rozmnožuje umění, rozmnožuje bolest.

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...