Psalms 17

Molitva. Davidova. Počuj, Jahve pravedni, i vapaj mi poslušaj, usliši molitvu iz usta iskrenih!

Молитва Давидова. Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє! Почуй молитву мою із уст необлудних!

Od tebe nek' mi dođe presuda, tvoje oči vide što je pravo.

Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!

Istraži mi srce, pohodi noću, ognjem me iskušaj, al' u meni nećeš nać' bezakonja. Ne zgriješiše usta moja

Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого. і роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,

kao što griješe ljudi: po riječima usta tvojih čuvah putove Zakona.

а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.

Korak mi čvrsto prionu za tvoje staze, ne zasta mi noga na putima tvojim.

Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!

Zazivam te, Bože, ti ćeš me uslišit': prikloni mi uho i čuj riječi moje.

Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,

Proslavi na meni dobrotu svoju, ti koji od dušmana izbavljaš one što se utječu desnici tvojoj.

покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.

Čuvaj me k'o zjenicu oka, sakrij me u sjenu krila svojih

Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

od zlotvora što na me nasrću. Dušmani me bijesni opkoljuju,

від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!

bešćutno srce zatvaraju i ustima zbore naduto,

Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.

Koraci njini sad me okružuju, smjeraju da me na zemlju obore;

Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю...

slični lavu dok se, zinuv, na plijen obara i laviću što vreba u potaji.

із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті...

Ustani, Jahve, presretni ga i obori, od grešnika mi život mačem spasi,

Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,

a rukom od ljudi, Gospodine: od ljudi kojih je dio ovaj život, kojima želudac puniš dobrima; kojih su sinovi siti, a djeci daju što im pretekne.

від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.

A ja ću u pravdi gledati lice tvoje, i jednom kad se probudim, sit ću ga se nagledati.

А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!