Job 16

Job progovori i reče:

А Йов відповів та й сказав:

"Koliko se takvih naslušah besjeda, kako ste mi svi vi mučni tješioci!

Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

Ima li kraja tim riječima ispraznim? Što te goni da mi tako odgovaraš?

Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

I ja bih mogao k'o vi govoriti da vam je duša na mjestu duše moje; i ja bih vas mog'o zasuti riječima i nad sudbom vašom tako kimat' glavom;

І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

i ja bih mogao ustima vas hrabrit', i ne bih žalio trud svojih usana.

устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

Al' ako govorim, patnja se ne blaži, ako li zašutim, zar će me minuti?

Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

Zlopakost me sada shrvala posvema, čitava se rulja oborila na me.

Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

Ustao je proti meni da svjedoči i u lice mi se baca klevetama.

і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

Jarošću me svojom razdire i goni, škrgućuć' zubima obara se na me. Moji protivnici sijeku me očima,

Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...

prijeteći, na mene usta razvaljuju, po obrazima me sramotno ćuškaju, u čoporu svi tad navaljuju na me.

Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

Da, zloćudnicima Bog me predao, u ruke opakih on me izručio.

Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...

Mirno življah dok On ne zadrma mnome, za šiju me ščepa da bi me slomio.

Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Uze me za biljeg i strijelama osu, nemilosrdno mi bubrege probode i mojom žuči zemlju žednu natopi.

Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...

Na tijelu mi ranu do rane otvara, kao bijesan ratnik nasrće na mene.

Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...

Tijelo sam golo u kostrijet zašio, zario sam čelo svoje u prašinu.

Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...

Zapalilo mi se sve lice od suza, sjena tamna preko vjeđa mi je pala.

Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

A nema nasilja na rukama mojim, molitva je moja bila uvijek čista.

хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

O zemljo, krvi moje nemoj sakriti i kriku mom ne daj nigdje da počine.

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

Odsad na nebu imam ja svjedoka, u visini gore moj stoji branitelj.

бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...

Moja vika moj je odvjetnik kod Boga dok se ispred njega suze moje liju:

Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

o, da me obrani u parbi mojoj s Bogom ko što smrtnik brani svojega bližnjega.

і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

No životu mom su odbrojena ljeta, na put bez povratka meni je krenuti.

бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...