Job 10

Kad mi je duši život omrznuo, nek' mi tužaljka poteče slobodno, zborit ću u gorčini duše svoje.

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Reću ću Bogu: Nemoj me osudit! Kaži mi zašto se na me obaraš.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

TÓa što od toga imaš da me tlačiš, da djelo ruku svojih zabacuješ, da pomažeš namjerama opakih?

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Jesu li u tebe oči tjelesne? Zar ti vidiš kao što čovjek vidi?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Zar su ti dani k'o dani smrtnika a kao ljudski vijek tvoje godine?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Zbog čega krivnju moju istražuješ i grijehe moje hoćeš razotkriti,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

kad znadeš dobro da sam nedužan, da ruci tvojoj izmaknut ne mogu?

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Tvoje me ruke sazdaše, stvoriše, zašto da me sada opet raščiniš!

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Sjeti se, k'o glinu si me sazdao i u prah ćeš me ponovo vratiti.

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Nisi li mene k'o mlijeko ulio i učinio da se k'o sir zgrušam?

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Kožom si me i mesom odjenuo, kostima si me spleo i žilama.

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

S milošću si mi život darovao, brižljivo si nad mojim bdio dahom.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Al' u svom srcu ovo si sakrio, znam da je tvoja to bila namjera:

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

da paziš budno hoću li zgriješiti i da mi grijeh ne prođe nekažnjeno.

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Ako sam grešan, onda teško meni, ako li sam prav, glavu ne smijem dići - shrvan sramotom, nesrećom napojen!

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Ispravim li se, k'o lav me nagoniš, snagu svoju okušavaš na meni,

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

optužbe nove na mene podižeš, jarošću većom na mene usplamtiš i sa svježim se četama obaraš.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Iz utrobe što si me izvukao? O, što ne umrijeh: vidjeli me ne bi,

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

bio bih k'o da me ni bilo nije, iz utrobe u grob bi me stavili.

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Mog su života dani tako kratki! Pusti me da se još malo veselim

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

prije nego ću na put bez povratka, u zemlju tame, zemlju sjene smrtne,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

u zemlju tmine guste i meteža, gdje je svjetlost slična noći najcrnjoj."

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...