II Corinthians 3

Počinjemo li opet sami sebe preporučivati? Ili trebamo li, kao neki, preporučna pisma na vas ili od vas?

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Vi ste pismo naše, upisano u srcima vašim; znaju ga i čitaju svi ljudi.

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

Vi ste, očito, pismo Kristovo kojemu mi poslužismo, napisano ne crnilom, nego Duhom Boga živoga; ne na pločama kamenim, nego na pločama od mesa, u srcima.

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

Takvo pouzdanje imamo po Kristu u Boga.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Ne kao da smo sami sobom, kao od sebe, sposobni što pomisliti, nego naša je sposobnost od Boga.

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

On nas osposobi za poslužitelje novoga Saveza, ne slova, nego Duha; jer slovo ubija, a Duh oživljuje.

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

Pa ako je smrtonosna služba, slovima uklesana u kamenju, bila tako slavna da sinovi Izraelovi nisu mogli pogledati u lice Mojsijevo zbog prolazne slave lica njegova,

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

koliko li će slavnija biti služba Duha.

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

Jer ako je služba osude bila slavna, mnogo je slavnija služba pravednosti.

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

I zbilja, nije ni bilo proslavljeno ono što je u toj mjeri proslavljeno, ako se usporedi s uzvišenijom slavom.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

Jer ako je ono prolazno bilo slavno, mnogo je slavnije ovo što ostaje.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Imajući dakle takvo pouzdanje, nastupamo sa svom otvorenošću,

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

a ne kao Mojsije koji je stavljao prijevjes na lice da sinovi Izraelovi ne vide svršetak prolaznoga.

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

Ali otvrdnu im pamet. Doista, do dana današnjega zastire taj prijevjes čitanje Staroga zavjeta: nije im otkriveno da je u Kristu prestao.

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

Naprotiv, kad god se čita Mojsije, do danas prijevjes zastire srce njihovo.

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

Ali kad se Izrael obrati Gospodinu, skinut će se prijevjes.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Gospodin je Duh, a gdje je Duh Gospodnji, ondje je sloboda.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

A svi mi, koji otkrivenim licem odrazujemo slavu Gospodnju, po Duhu se Gospodnjem preobražavamo u istu sliku - iz slave u slavu.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.