Nehemiah 5

И се надигна голям вик от народа и от жените им против братята им, юдеите.

І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв.

И имаше такива, които казваха: Ние, синовете ни и дъщерите ни сме мнозина, затова нека ни се даде жито да ядем и да живеем!

І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!

А имаше и такива, които казваха: Ние заложихме нивите си и лозята си, и къщите си, за да ни се даде жито заради глада.

І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!

Имаше и такива, които казваха: Срещу нивите и лозята си ние взехме пари назаем за царския данък.

І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.

Но сега, нашите тела са като телата на братята ни, нашите деца са като техните деца. И ето, ние ще трябва да даваме синовете си и дъщерите си на работа като роби, и някои от дъщерите ни са вече заробени, а ние сме безсилни да ги откупим, защото нивите и лозята ни са на други.

А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим...

И когато чух вика им и тези думи, много се разгневих.

І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!

И размислих в себе си и се скарах с благородните и първенците, и им казах: Вие вземате лихва всеки от брат си! И свиках против тях голямо събрание и им казах:

А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори.

Ние според силата си изкупихме братята си, юдеите, които бяха продадени на езичниците. А вие сами ли ще продадете братята си? Или те да се продадат на нас? А те мълчаха и не намериха отговор.

І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова...

И аз казах: Не е добро това, което правите. Не трябва ли да ходите в страха на нашия Бог, за да не сме за присмех на езичниците, нашите врагове?

І сказав я: Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?

Но и аз, братята ми и слугите ми, сме им заели пари и жито, но моля ви, нека оставим тази лихва!

Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!

И така, върнете им още днес нивите им, лозята им, маслините им и къщите им, а също и една стотна част от парите и от житото, от виното и от маслиненото масло, които сте им заели.

Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них!

Тогава те казаха: Ще ги върнем и нищо няма да искаме от тях. Както казваш, така ще направим. Тогава повиках свещениците и ги заклех, че ще направят според това обещание.

І вони сказали: Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш! І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.

Отърсих още и пазвата си и казах: Така да отърси Бог от къщата му и от труда му всекиго, който не изпълни това обещание! Да, така да бъде отърсен и изпразнен! И цялото събрание каза: Амин! И прославиха ГОСПОДА. И народът постъпи според това обещание.

Витрусив я й свою пазуху та й сказав: Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній! І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.

И от времето, когато царят ме назначи за областен управител над тях в юдовата земя, от двадесетата година до тридесет и втората година на цар Артаксеркс, дванадесет години, аз с братята си не съм вземал заплатата на областен управител.

Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.

А предишните областни управители, които бяха преди мен, бяха налагали товар на народа и бяха вземали от тях хляб и вино, освен четиридесет сикъла сребро. И слугите им бяха господарували над народа. Но аз не правех така, понеже се боях от Бога.

А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.

И също помагах в работата на тази стена; и нива не купихме; и всичките ми слуги бяха събрани там за делото.

також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.

И юдеите и първенците, сто и петдесет мъже освен онези, които идваха при нас от народите около нас, бяха на трапезата ми.

А за столом моїм були юдеї та заступники, сто й п'ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.

А това, което се готвеше всеки ден, беше едно говедо, шест избрани овце и птици се готвеха за мен, а веднъж на десет дни имахме изобилно всякакво вино. И при всичко това аз не поисках заплатата на областен управител, защото робството тежеше силно върху този народ.

А що готовилося на один день, було: віл один, худоби дрібної шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.

Помни ме, Боже мой, за добро заради всичко, което съм сторил за този народ!

Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!